четвер, 27 грудня 2012 р.

Цікавий ресурс: журнал "Воєнна Історія"

Сабдж.
Викладено в публічний Інтернет-доступ числа журналу із 2002 по 2011 роки.

Спецназ Запорізької Січі (козаки-пластуни)

"В той час, коли в Московщині навіть царі не вміли писати і читати, на Січі існувала система освіти (січова і паланкові школи), козаки знали по кілька мов і володіли науковою мовою того часу - латиною, мали канцелярію і свою бібліотеку.
А інтерес до книги, до освіти серед козаків був такий великий, що вони не обмежуючись читанням на Січі, брали книги з собою навіть на риболовні заводи [26, с.765]. До речі, ця січова бібліотека зберігалася в архіві Кубанського козачого війська, і лише в 1925 році радянська влада наважилася відібрати її в козаків."


А скільки ще подібної інформації совок замовчував і просто знищував будь-яку згадку про історію українства...

Звертаю також увагу на абсолютно невідому (мені) раніше інформацію про походження феномену Запорізької Січі:

"Початкове їх збіговисько виникло від невеликого числа людей, котрі припливли від Азова на плавках (човни вони називали плавками) і заснували своє житло на лівому березі Дніпра, навпроти теперішнього Херсона, назвавши його Олешками (Олешки тепер повітове місто Таврійської губ.), від імені Олексія, ними над собою поставленого начальника. Ці Олешківські жителі з плином часу розділилися на два іменування, хоча й складали одну спільноту: ті, що жили в Олешках називались "плавниками" і вправлялися у рибальстві, а ті, що жили по дніпровських плавнях і островах, лісами вкритих, йменувались "пластунами". Ці пластуни займалися стрільбою звірів, які тоді були в плавнях у великій кількості. На тому місці де тепер Херсон, володарювала якась дівиця Харсія, над якимось народом і мала війну з якимось царем, котрий її підкорив і полонив її народ, після чого володіння Харсії зникли. Всього цього ми не знаходимо ні в якій історії, і тому потрібно вважати за байку, ними видуману або бувальщину, розповідями спотворену. Згодом турки, або кримські татари, почали притісняти олешківських жителів, то вони залишили це місце і перейшли на правий берег Дніпра, заснувавши своє житло нижче порогів і тому назвали себе "порожанами", а пізніше "запорожцями", головне ж своє місто найменували "Січчю". Тут їх збіговисько почало примножуватися людьми, що з різних місць приходили, в тому числі такими, котрі сотворили яке - небудь порушення.

Січ поділилася на чотири частини, які називались "пиріями". Кожна пирія складалась з 10-ти куренів, і кожен курінь вміщав в собі тисячу чоловік. Курінь був просторою будовою. Все місто обнесене було валом; коло "брами" або воріт сторожа впускала лише відомих людей. У всякому курені залишалося до 200 чоловік, відомих під іменем "сіромах", і не маючи ніякої власності, вони отримували платню і провіант, і повинні були бути готові при першій потребі на службу, тому ці сіромахи називалися регулярними воїнами. Решта жили хуторами, які називалися зимівниками, де плодили худобу і коней, і мали, дивлячись на достаток інших волоцюг, по декілька людей для догляду за худобою. Цих прислужників нерідко господар зимівника озброював, садив на коней і відправляв грабувати Польщу, ділячись здобиччю з ними. Про такі побічні походи Кошовий і військо часто нічого не знали. Під час вже цього розпорядку ті ж, які жили на островах, всі залишилися при попередньому своєму найменуванні пластунів і крім полювання на звірів завели численні стада свиней, котрі відгодовувались і до того здичавіли, що коли приїжджали покупці їх купувати, то інакше не могли їх взяти, лише як застреливши. Декілька з цих пластунів завели великі заводи кішок, котрі розміщувалися у побудованих сараях і не лише приносили господарю прибуток від продажу їх шкірок, а ще й тим, що на деякій околиці не сміли з'являтися ні тхори, ні... (пропуск в оригіналі); вони все це душили і приносили для корму своїм дітям. Господар, знімаючи ці шкіри продавав, а м'ясо кидав кішкам"