вівторок, 26 листопада 2013 р.

Чудова стаття про УПА в «Мilitаrу Review». Читати a must!

Товариш звернув увагу на сабдж. Я щиро вдячний йому за посилання на цю надзвичайно цікаву та важливу статтю. Прошу відзначити, що журнал «Мilitаrу Review» — це офіційний орган Коледжу Командування та Генерального Штабу Армії США. А отже неперевірену інформацію він не дає.
Дві знакові цитати із статті:

  1. "Украинский народ никогда не поддерживал советских партизан. По традиции — украинцы не только антикоммунисты, но и антироссияне. Они воевали в той же мере против немецкой оккупационной армии, как и против советских партизан, которые пытались действовать в их стране".
  2. "В июле 1944 года повстанцы отбили атаку двух немецких дивизий у горы Лопата. Десятидневный бой, с 6-го по 16-е июля, что состоялся в окрестностях Скольщины, завершил эту серию боев и закончился большими потерями для немецко-венгерской дивизии. С этого момента, с учетом разрушения немецкого фронта в России, немцы изменили свою политическую тактику и уже хотели координировать свои антисоветские акции с УПА. Но УПА отвергла переговоры с немцами. Немецкий план провалился, а антигерманский период украинской повстанческой борьбы закончился. Здесь следует отметить, что во время этого периода (1941-44 гг) активность красных партизан в Украине была мала, потому что немецкие войска и УПА прогнали их с подконтрольных территорий".

четвер, 21 листопада 2013 р.

Карта мисливських угідь фірми "Барс"

Звернув на сабдж мою увагу брат Тарас, коли ми позавчора їздили на рибалку зі спінінгами в околицях санаторію "Червона Калина".
Власне, гадаю, що на тій карті зображена лишень частина угідь "Барсу". Та, котра стосується місцевого населення ще Рівненського району (Клевань, Новостав, Руда Красна etc). Бо кум Толік, наприклад, сказав, що точно знає, що угіддя "Барсу" простягаються аж до села Постійне. Але це вже в значній мірі Костопільський район.

вівторок, 19 листопада 2013 р.

Вихід на полювання 16-17.11.2013 aka "перша кров" :)

Щось не маю натхнення багато писати. Але не можу й не написати, бо... 8-)
Тому я в хронологічній послідовності, але вельми коротко згадаю про найсуттєвіше щодо сабджу.
Браконьєрська стежка
Отож, в суботу 16.11.2013 із самого ранку я пройшовся з рушницею по прибережних кущах (радше хащах) правого берега (бо на лівому березі користувачем мисливських угідь полювання не дозволене) річки Горинь за селом Суськ. Насолоджувався чудовою осінньою природою, дихав чистим повітрям і повністю віддавався мисливському азарту, безшумно крадучись браконьєрськими та звіриними стежками в надії надибати диких качок. І все-одно ще здалеку сполохав їх табун (штук 10-12), котрий сидів за поваленим у воду стовбуром (якщо дивитися в напрямку від мене) товстого дерева. Тому я й не побачив їх. Натомість вони мене - запросто :). Качки полетіли собі ген-ген, а я лише провів їх очима...
Пройшовши ще кілометрів з 1,5-2 і нічого не побачивши, я сплюнув, виліз із яру (див. фото), по якому в тій місцині протікає річка, пішов собі по дорозі понад цілиною...
Яруга із крейдяним зсувом
... і через метрів 100-150 сполохав зайця :). Зателефонував куму (кум на роботі тоді був), повідомив про зайця і висловив сподівання, що завтра ми цього зайця знайдемо. І поки говорив, то метрів за 70-80 від мене вигулькнула косуля. Уважно дивилася на мене доки я говорив із кумом, а потім елегантним стрибком зникла в зарослях бур'яну в напрямку лісу. Більше в суботу жодних подій не було. Отже, в сухому залишку маємо:
- нуль здобутих трофеїв,
- зустріч із табуном диких качок, зайцем та косулею.

А ось в неділю... В неділю вранці я приїхав до Суська біля 6-50 ранку. Кум відразу вийшов з хати вже повністю зібраний та готовий до полювання. Ми сіли в "танк" і поїхали туди, де я вчора бачив зайця та косулю.
Вилізши із "танка" в 07-05 (ще було навіть трохи темнувато), помалу побрели "розстрільною лавою" (ага, із двох осіб :)) по зарослій бур'янами цілині на відстані ~60-70 метрів між собою. І тут... і тут я "підняв" (сполохав) зайця. Зовсім не там, де бачив його вчора. Можливо, це був інший заєць. А можливо й той самий, бо площа "персональної" території кожного окремого дорослого зайця складає від одиниць до десятків гектарів залежно від "густини" зайців та "поживності" території. Що добре узгоджувалося із вчорашнім "косим".
Оскільки я увесь час перебував в підвищеній готовності і на цей раз чітко "зазомбував" себе відносно точки прицілювання (в біжучого зайця цілитись слід по вухах, а не по корпусу), то "зняти" першого в житті косоокого мені чітко та швидко (від моменту, коли я побачив здобич і до моменту пострілу пройшло не більше 1-ї секунди) вдалося з першого ж пострілу. Стріляв "нулем". Відстань була метрів 30, не більше...
Перший в житті трофейний заєць
"Косий" виявився нівроку - кілограмів на 5 запросто тягнув (див. клікабельну фотку).
"Ого!", - подумали ми з кумом. "Ще й не розвиднілось, а вже перший заєць є. Ну, мабуть незабаром і другого вполюємо". Але не так сталося, як гадалося. Потім скільки ми не ходили і де не бували - не бачили навіть мухи! А ходили аж до 14-30. Причому увесь час я максимально старався, щоби не самому йти по перспективних місцях, а наганяти потенційну здобич на кума. Нехай, мовляв, і кум здобуде зайця. Але ефекту від всіх наших потуг було нуль. Вся звірина невідомо куди подівалась. Причому свіжих слідів звірини було безліч. Але практично всі вони вели до лісу (а в лісі полювання заборонене).
Прийшли ми додому здорово притомившись. Кум ще допоміг мені (а радше це я йому допомагав - ножа подавав та притримував зайця) обдерти шкіру та випотрошити здобич. При цьому я добре приглядався до кумової роботи, щоби й самому надалі вміти виконати цю роботу. Ну і обидва пожалкували, що не можемо "замочити" перший мій трофей під свіжозготовлену зайчатину, оскільки мені потрібно було повертатися "танком" на Рівне. Домовились, що обов'язково "замочимо" наступного разу :). То ж з нетерпінням чекаю наступних вихідних.

середа, 13 листопада 2013 р.

Вихід на полювання 10.11.2013

Власне, в неділю 10.11.2013 відкрилося в нашій місцевості полювання на зайця, лиса та ін. дрібну звірину. Відстрілочна ліцензія на увесь сезон (до кінця січня 2014 р.) для "місцевих" мисливців (із сіл, котрі попадають в угіддя фірми "Барс") коштує 350 грн.. Для "немісцевих" - значно дорожче. Скільки конкретно я вже не запитував.
Отже, вибралися ми із кумом Толіком в неділю раненько моїм "танком" на "Радом'янку" (колись окреме село, котре згодом злилося із селом Дюксин в рамках совєцької програми "безперспективних сіл"). Поставили там на горбочку машину, а самі вирушили "на мисливську трасу" - обходити місця, де міг би заховатися заєць, чи лисиця (густа трава, лісові узбіччя, розори понад свіжою ріллею та озиминою). Ще маю додати, що ввечері та вночі йшов дощ середньої інтенсивності, котрий вранці переродився у дрібну мжичку. Чим це "загрожувало" нам? - По-перше, в таку погоду заєць лежить на лісових узбіччях, в траві, в розорах, в інших місцях, придатних для сховку. Але в жодному випадку не в лісі, не в кущах і не під окремими деревами, з яких спадають важкі краплі - заєць терпіти не може падаючих крапель! По-друге, густа суха трава та бур'ян, котрі часто-густо сягали вище людського зросту, вельми швидко промочили нас від пояса та нижче просто до нитки. Забігаючи наперед, скажу, що мої розтоптані та зручні німецькі берці в даних умовах втримали мої ноги в сухості протягом десь половини полювання, тобто, приблизно протягом 3-х годин. Далі й вони промокли наскрізь. Але холодно нам не було зовсім! Більше того, в окремі відрізки часу (коли то мені, то куму Толіку слід було швидко забігати наперед, чи напереріз і "вставати на номер") нам було навіть гаряче - лоби та майки були конкретно мокрі від поту. Та й температура повітря з часом піднялася...
Десь після півгодинної ходи через поле, густо поросле високою травою та жорстким бур'яном (переважно стебла звіробою, череди та ін.) я завважив трьох інших мисливців (поміж ними був також дільничий мєнт, котрий ще навіть посмів поцікавитися "хто я такий і звідки прибув такий красівий" :)), котрі підійшли, привіталися і попередили, що іззаду йде загонка, тому нам з кумом слід швидко стати де-небудь на номери. Я для себе вибрав найвіддаленіший кут (стара "пасіка", як називають місцеві жителі це місце) встав поміж деревами так, щоби добре проглядати дорогу на обидві сторони і завмер. І через хвилин 15-20 десь за 20-25 метрів від мене із кущів на дорогу вийшов справжній красень - великий самець косулі. Постояв секунд 8-10, уважно подивився на мене, прядучи вухами і елегантним стрибком зник в зарослях трави та бур'янів. Більше жодної звірини не бачив ніхто, і тамошній народ - мисливці та загонщики - сіли тупо бухати :).
Чому загонка не дала жодних результатів? - Гадаю тому, що вона йшла неправильно. Проводити її слід було не по кущах, а по траві (див. вище). Зрозумівши це, ми з кумом помалу пішли полем з бур'янами назад в напрямку "танка". І через хвилин 10-15 кум сполохав ще одну косулю, котра побігла в сторону бухаючого народу :). Що там піднялося.... Сам не бачив, але здогадуюсь - самогонка відразу була закоркована, стопки сховані по кишенях, сало з хлібом спішно завернуте в газету і народ з улюлюканням побіг за серною :))) Звісно, фіг що вони знайшли. Принаймі, пострілів не було жодного.
По дорозі до "танка" я реально милувався Божою красою навколишньої природи (див. нижче кілька клікабельних фоток). До речі, під ногами досить часто зустрічалися прекрасні, чистенькі маслючки. Назбирати їх можна було не менше відра, але в нас були інші задачі...

Потім "танком" ми проїхали "перемичку", котра сполучала "радем'янське" поле та місцевість під назвою "пасіка", і знову вирішили пройтися там, де два тижні тому ми з Андрійком сполохали зайця.
І через хвилин 10 я піднімаю зайця, котрий лежав метрів 5 від дороги в сторону поля. Встигаю жахнути по ньому з правого та лівого стволів, але заєць щасливо перескочив дорогу і помчав в сторону річки в хащі. Ну а там вже шукай вітра в полі...
Я аж ввечері зрозумів свою помилку, читаючи в Інтернеті мисливські історії. В зайця слід цілитись по вухах! І тоді заряд шроту попаде в тіло. Я ж цілився по тілу, навіть трішки нижче, майже "під обріз". І в результаті весь шрот пішов нижче цілі, в землю.
Ну, Бог із ним. Йду далі при дорозі, через сухі бур'ян та траву. І через метрів 200 піднімаю косулю, знову ж таки метрів за 5 від дороги, в траві. :). Косуля спочатку сполохано ломанулася під прямим кутом через дорогу в хащі, але в хащах, метрів за 2-3 від дороги, зупинилася, продерлася в мене на очах (і мимо мене, паралельно дорозі!) через кущі та ожинник, вийшла (вже ззаду за мною) на дорогу, секунд 5-7 уважно подивилася на мене і потім граціозно знову заплигнула в бур'яни і побігла через поле, зникнувши із поля зору. Увесь цей час я запросто міг "валити" цю кізоньку :). Вона постійно була на видноті та в досяжності пострілу. Проте ми ж не браконьєри якісь...
Пройшовши до кінця ділянки (до "старої пасіки", як кажуть місцеві люде), ми із кумом повернулися до машини і поїхали додому.
Нехай і не здобули жодного звіра, проте приємних емоцій та насолоди від спілкування з Природою було хоч відбавляй. А трофеї ще прийдуть - я в цьому не сумніваюсь.