середа, 13 листопада 2013 р.

Вихід на полювання 10.11.2013

Власне, в неділю 10.11.2013 відкрилося в нашій місцевості полювання на зайця, лиса та ін. дрібну звірину. Відстрілочна ліцензія на увесь сезон (до кінця січня 2014 р.) для "місцевих" мисливців (із сіл, котрі попадають в угіддя фірми "Барс") коштує 350 грн.. Для "немісцевих" - значно дорожче. Скільки конкретно я вже не запитував.
Отже, вибралися ми із кумом Толіком в неділю раненько моїм "танком" на "Радом'янку" (колись окреме село, котре згодом злилося із селом Дюксин в рамках совєцької програми "безперспективних сіл"). Поставили там на горбочку машину, а самі вирушили "на мисливську трасу" - обходити місця, де міг би заховатися заєць, чи лисиця (густа трава, лісові узбіччя, розори понад свіжою ріллею та озиминою). Ще маю додати, що ввечері та вночі йшов дощ середньої інтенсивності, котрий вранці переродився у дрібну мжичку. Чим це "загрожувало" нам? - По-перше, в таку погоду заєць лежить на лісових узбіччях, в траві, в розорах, в інших місцях, придатних для сховку. Але в жодному випадку не в лісі, не в кущах і не під окремими деревами, з яких спадають важкі краплі - заєць терпіти не може падаючих крапель! По-друге, густа суха трава та бур'ян, котрі часто-густо сягали вище людського зросту, вельми швидко промочили нас від пояса та нижче просто до нитки. Забігаючи наперед, скажу, що мої розтоптані та зручні німецькі берці в даних умовах втримали мої ноги в сухості протягом десь половини полювання, тобто, приблизно протягом 3-х годин. Далі й вони промокли наскрізь. Але холодно нам не було зовсім! Більше того, в окремі відрізки часу (коли то мені, то куму Толіку слід було швидко забігати наперед, чи напереріз і "вставати на номер") нам було навіть гаряче - лоби та майки були конкретно мокрі від поту. Та й температура повітря з часом піднялася...
Десь після півгодинної ходи через поле, густо поросле високою травою та жорстким бур'яном (переважно стебла звіробою, череди та ін.) я завважив трьох інших мисливців (поміж ними був також дільничий мєнт, котрий ще навіть посмів поцікавитися "хто я такий і звідки прибув такий красівий" :)), котрі підійшли, привіталися і попередили, що іззаду йде загонка, тому нам з кумом слід швидко стати де-небудь на номери. Я для себе вибрав найвіддаленіший кут (стара "пасіка", як називають місцеві жителі це місце) встав поміж деревами так, щоби добре проглядати дорогу на обидві сторони і завмер. І через хвилин 15-20 десь за 20-25 метрів від мене із кущів на дорогу вийшов справжній красень - великий самець косулі. Постояв секунд 8-10, уважно подивився на мене, прядучи вухами і елегантним стрибком зник в зарослях трави та бур'янів. Більше жодної звірини не бачив ніхто, і тамошній народ - мисливці та загонщики - сіли тупо бухати :).
Чому загонка не дала жодних результатів? - Гадаю тому, що вона йшла неправильно. Проводити її слід було не по кущах, а по траві (див. вище). Зрозумівши це, ми з кумом помалу пішли полем з бур'янами назад в напрямку "танка". І через хвилин 10-15 кум сполохав ще одну косулю, котра побігла в сторону бухаючого народу :). Що там піднялося.... Сам не бачив, але здогадуюсь - самогонка відразу була закоркована, стопки сховані по кишенях, сало з хлібом спішно завернуте в газету і народ з улюлюканням побіг за серною :))) Звісно, фіг що вони знайшли. Принаймі, пострілів не було жодного.
По дорозі до "танка" я реально милувався Божою красою навколишньої природи (див. нижче кілька клікабельних фоток). До речі, під ногами досить часто зустрічалися прекрасні, чистенькі маслючки. Назбирати їх можна було не менше відра, але в нас були інші задачі...

Потім "танком" ми проїхали "перемичку", котра сполучала "радем'янське" поле та місцевість під назвою "пасіка", і знову вирішили пройтися там, де два тижні тому ми з Андрійком сполохали зайця.
І через хвилин 10 я піднімаю зайця, котрий лежав метрів 5 від дороги в сторону поля. Встигаю жахнути по ньому з правого та лівого стволів, але заєць щасливо перескочив дорогу і помчав в сторону річки в хащі. Ну а там вже шукай вітра в полі...
Я аж ввечері зрозумів свою помилку, читаючи в Інтернеті мисливські історії. В зайця слід цілитись по вухах! І тоді заряд шроту попаде в тіло. Я ж цілився по тілу, навіть трішки нижче, майже "під обріз". І в результаті весь шрот пішов нижче цілі, в землю.
Ну, Бог із ним. Йду далі при дорозі, через сухі бур'ян та траву. І через метрів 200 піднімаю косулю, знову ж таки метрів за 5 від дороги, в траві. :). Косуля спочатку сполохано ломанулася під прямим кутом через дорогу в хащі, але в хащах, метрів за 2-3 від дороги, зупинилася, продерлася в мене на очах (і мимо мене, паралельно дорозі!) через кущі та ожинник, вийшла (вже ззаду за мною) на дорогу, секунд 5-7 уважно подивилася на мене і потім граціозно знову заплигнула в бур'яни і побігла через поле, зникнувши із поля зору. Увесь цей час я запросто міг "валити" цю кізоньку :). Вона постійно була на видноті та в досяжності пострілу. Проте ми ж не браконьєри якісь...
Пройшовши до кінця ділянки (до "старої пасіки", як кажуть місцеві люде), ми із кумом повернулися до машини і поїхали додому.
Нехай і не здобули жодного звіра, проте приємних емоцій та насолоди від спілкування з Природою було хоч відбавляй. А трофеї ще прийдуть - я в цьому не сумніваюсь.

Немає коментарів:

Дописати коментар