пʼятниця, 27 серпня 2010 р.

Діяльність більшовицьких диверсійних груп "червоних партизанів" протягом 1943-1944рр. в Україні. Архівні документи. (URL)

Набрів на сабдж. Знайшов там в т.ч. і про "героїчну" діяльність червоних партизанів (у величезній своїй більшості п'янюг та бандитів-гопників, котрі протягом року не здійснили жодної військової операції проти гітлерівців, а лише пиячили і грабували місцеве населення) на території Рівненщини-Волині, тобто на теренах моєї Малої Батьківщини. Ось лише кілька цитат з цілого ряду документальних свідчень самих більшовицьких командирів:
"Лаврентій Берія 23 січня 1943 року надіслав главі ЦШПР Пантелеймонові Пономаренку такий документ:

"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі м. Рівне, таке донесення:
„Особовий склад 12-го батальйону Сабурова гуляє, пиячить, тероризує та грабує про-совєтськи налаштоване населення, в тому числі навіть родичів своїх бійців.
На мої претенсії комбат Шитов і комісар обіцяють припинити цю антисовєтську роботу, проте діють нерішуче, намагаються прикривати осіб, які займаються бандитизмом (супер! - О. Г.). Роблю нові спроби домогтися перелому, прошу діяти через Сабурова.
Буде краще, якщо батальйон перебазується до лісу між Ковелем і Рівним".
Народний комісар внутрішніх справ СССР Л. Берія.
Розіслано:
т. Сталіну
т. Молотову
т. Пономаренку"7.

Аналогічний документ датовано 25 січня:

"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі Рівного, УССР, таке донесення: „У район нашої діяльності прибув 7-й батальйон загонів Сабурова, партизани якого здійснюють нечувані пограбування, займаються бандитизмом, пиячать, роз'їжджають селами у формі німецьких солдатів.
Мешканців, які тікають (від партизанів) до лісу, розстрілюють, пограбували інженера, лісничого.
Населення, яке ненавидить німців і яке ми підготували до повстання, у паніці""8.

Комісар загону Ковпака Семен Руднєв 15 червня 1943 року у своєму щоденнику записав: "За розповідями наших розвідників, сьогодні вночі в Сновидовичах здійснював операцію Мельник (полковник Яків Мельник, не плутати з керівником ОУН(м) Андрієм Мельником - О. Г.), точніше не операцію, а грабунок, у населення позабирали не тільки худобу, але й носильні речі. Населення й наші бійці обурені"9.
Загін Мельника дислокувався не в Рівненській, а в Житомирській області, проте стиль поведінки його партизанів не відрізнявся від грабунків "чернігівських і волинських князів" - Сабурова й Бринського.
Повідомлення від 20 червня 1943 року начальника Штабу партизанського руху Рівненської области генерал-майора Бегми частково пояснює причини такої поведінки партизанів:

"ЦК ВКП(б) тов. Маленкову
ЦК КП(б)У тов. Хрущову
На території Західної области (правобережної України - О. Ґ.), в її лісовій частині, зокрема в Рівненській області, на початку Вітчизняної війни розвідувальне управління залишило невеликі спеціальні групи з суто розвідувальних міркувань.
З розвитком партизанського руху в Україні ці групи почали швидко зростати за рахунок місцевого населення, утікачів з полону тощо. Ці групи перетворилися на великі загони. Так, приміром, загін полковника Бринського - „Дяді Пєті" - виріс до 300 осіб, капітана Каплуна - до 400, майора Медведева - до 600. Отже, своєю роботою вони переросли завдання спецгруп, стали відомими в області й перетворилися на звичайні великі партизанські загони, з тією лише різницею, що люди цих спецгруп охороняли штаби, заготовляли харчі, проте більш як за рік не провели жодної бойової операції.
У цих загонах відсутня інституція комісарів, немає ні комсомольських, ні партійних організацій. Унаслідок такої бездіяльності, відсутності контролю та виховної роботи серед особового складу люди розбещуються, є багато випадків самовільних розстрілів ні в чому не винного населення, (спостерігаються) масові пиятики, хуліганство тощо.
Ці три загони - Бринського, Каплуна, Медведєва - знаходяться в Рівненській області УССР, тоді, як штаб їхній, або, як вони іменують з'єднання Героя Совєтського Союзу "Батя", командир цього з'єднання капітан Чорний" перебуває в Білорусі, за 200 кілометрів від цих загонів і тільки один раз на 1,5 або 2 місяці надсилає своїх зв'язкових для отримання інформації та вказівок, що їм робити, коли ці загони складаються з місцевих мешканців і (стоять) буквально за 10-15 кілометрів від наших штабів"10.

Іншими словами, перелічені в уривку партизанські загони з німцями не воюють, а тільки й роблять, що грабують місцеве населення.
Проте, мабуть, найбільш вражаючу оцінку "господарювання" совєтських партизанів в Україні дав командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака Петро Вершигора в січні 1944 року у звіті до УШПР:

"Усе Полісся, за винятком Сарни - Ковель, Ковель - Брест і Сарни - Лунінець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарни до Бугу була поділена між УПА і з'єднаннями совєтських партизанів, витіснених з Горині.
Західний берег р. Горині, райони Стидень, Степань, Домбровиця, район Колки-Рафалівка перебували в руках УПА, за ними до Стоходу Совєтські партизани від ріки Стоход на Захід - повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані - якась біла пляма на карті Полісся...
Економічний стан районів, контрольованих УПА, сприятливіший, ніж у Совєтських, населення живе заможніше й менш пограбоване..."11.

УПА (Українська Повстанська Армія) була лютим ворогом червоних партизан, тому оцінка Вершигори не може бути в даному разі зумовлена кон'юнктурою.
Через місяць, 27 лютого 1944 року, той же Вершигора писав у радіограмі до УШПР на ім'я Тимофія Строкача: "...Протягом майже всього 1943 року на Волині діяв антинімецький рух, народ повставав проти німців. Націоналісти очолили і спрямували його в русло повстання антипольського...
Чи винні вони (українські селяни - О. Ґ.) у тому, що керували повстанням не большевики, а націоналісти? Гадаю, що винен у цьому не народ, а ми з Вами, особливо Волинські й Рівненські партизанські князі-нероби, які сиділи під носом у народа в очікуванні повстання, проте й пальцем не поворухнули, аби очолити його.
Середняк схилився в бік кулака-націоналіста й не без допомоги совєтських партизанів [...]
Особливо мене непокоять партизанські з'єднання, які відважно прямують в обозі Червоної армії. Річ у тому, що ми - армія без інтендантства, і припинити мародерство й бандитизм можемо лише в єдиний спосіб - воювати, а коли люди не воюють, значить, народ стоїть (стогне? - О. Ґ.) і виє від грабіжників. Це неминуче. З'єднання на кшталт Шитова на Волині, та ще в тилу Червоної армії мене дуже непокоять: „Ми той загін, що бере все підряд", „тітко, відкривай шафу. Ми на операцію приїхали", - це воєнна доктрина Шитова і його армії"12"
У 1944-1950 pp., зокрема з ковпаківців-українців набиралися так звані "спец-групи" НКВД-МГБ31. Ці загони діяли під видом партизанів УПА, провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і/або вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців.
В інтерв'ю з автором цих рядків
останній головнокомандувач УПА Василь Кук свідчив, що "провокації були найефективнішою методою боротьби проти повстанського руху"32.

четвер, 26 серпня 2010 р.

Натуралізована пісенька "Гоп-стоп" :) (URL)

Втикати в слова тут. Для завантаження, а не прослуховування прямо з сайту, не тупіть, а жмакайте кнопку "Завантажити пісеньку" після слів пісні.

вівторок, 24 серпня 2010 р.

"Я Крук, чорний сотник УПА" - слухати всім a must!

Сабдж. "Вставляє" ніпадєццкі і наштовхує на абсолютно конкретні думки. Нижче слова та акорди цієї прекрасної пісні (взяті звідси):

"Трьохлінійка" (URL)

Підкинув товариш лінк про сабдж (автор статті Семен Федосєєв). Цікаво написано. То продублюю тут.

"Трехлинейка" и все её семейство
Наиболее востребованной ратной профессией в годы Второй мировой войны оставалась традиционная пехотная специальность стрелка. Не стала исключением и Рабоче-крестьянская Красная армия. Стрелок с обычной винтовкой вытянул на себе главную тяжесть боевой страды. И потому судьба его оружия особенно интересна.

Предвоенная система стрелкового вооружения РККА по своей номенклатуре была современной и достаточно сбалансированной. Но поскольку формировалась она в основном в 1939-1941 годах, это привело к появлению многочисленных образцов в переделах одного типа. Так, в роли индивидуального оружия стрелка оказались и магазинная винтовка обр. 1891/30 г., и самозарядная винтовка обр. 1940 г. (СВТ-40), выполненные под один 7,62-мм винтовочный патрон. Кроме того, каждая из них имела снайперский вариант, а для рядовых бойцов специальных войск - связистов, саперов и т. д. - предназначался карабин обр. 1938 г.

Миллионы и миллионы

Винтовка обр. 1891/30 г. и карабин обр. 1938 г. были прямыми потомками русской «трехлинейки» или, точнее, «3-линейной винтовки обр. 1891 г.», созданной офицером Тульского оружейного завода С. И. Мосиным (хотя в ее конструкции были использованы также элементы, разработанные бельгийским оружейником Л. Наганом и членами Комиссии генерал-майора Н. И. Чагина). Определение «трехлинейная» просто означало калибр, измеренный в дюймовой системе: 3 линии соответствовали 0,3 дюйма, то есть 7,62 мм. Русская армия получила тогда три варианта винтовки - пехотный, драгунский и казачий. С 1907 года началось серийное изготовление карабинов для артиллеристов и специальных войск. А в 1908-м был принят на вооружение 7,62-мм винтовочный патрон с остроконечной пулей.

Модернизация 1930 года включала установку на драгунской винтовке (пехотная и казачья к тому времени уже не производились) нового прицельного приспособления и внесение в конструкцию некоторых других изменений. Винтовка обр. 1891/30 г. с игольчатым четырехгранным штыком (винтовки даже приводились к нормальному бою со штыком в боевом положении) считалась временным решением - основным оружием РККА должна была стать самозарядная винтовка.

План заказов Наркомату вооружения на 1940 год предусматривал выпуск 1 222 820 винтовок обр. 1891/30 г., 163 000 карабинов обр. 1938 г. и 600 000 самозарядных винтовок обр. 1938 г. (СВТ-38). На 1941 год в связи с постановкой на производство модификации СВТ-40 заказ на самозарядные винтовки уменьшили. Но уже в начале 1941-го Наркомат обороны существенно скорректировал свои запросы, решив увеличить количество самозарядных винтовок с 200 000 до миллиона, пусть даже при полном отказе от поступления магазинных винтовок.

Вопрос рассматривался специальной комиссией, причем чтобы понять его важность, достаточно взглянуть на ее состав: председатель - В. М. Молотов, члены - Г. М. Маленков, Н. А. Вознесенский, нарком внутренних дел Л. П. Берия, нарком обороны С. К. Тимошенко, начальник Генерального штаба Г. К. Жуков. Они высказались за срочное наращивание выпуска СВТ. Тогдашний нарком вооружения 
Б. Л. Ванников вспоминал позже, что ему пришлось лично обращаться к И. В. Сталину. Тот принял во внимание возражения наркомата и отменил решение комиссии. В утвержденный 7 февраля план заказов на 1941 год вошли 1 800 000 винтовок: 1 100 000 - самозарядных и 700 000 - магазинных. Производство «трехлинеек» на Тульском оружейном (№ 314) и Ижевском (№ 74) заводах сохранилось.

Магазинные винтовки и карабины относились к тем типам стрелкового оружия, которыми РККА к июню 1941 года была обеспечена даже сверх штата. Но тяжелые события начального периода войны: отступление, большие боевые потери, утрата складов вооружения остро поставили вопрос о срочном наращивании выпуска винтовок. Старая добрая «трехлинейка» в производстве была в 2,5 раза дешевле, чем новая и еще недостаточно освоенная СВТ, к тому же быстрее и проще постигалась солдатами. Неудивительно, что именно винтовка обр. 1891/30 г. стала основным оружием Красной армии в боях с немцами и их союзниками. Стоит отметить, что магазинные винтовки и карабины на протяжении всей Второй мировой войны были наиболее массовым оружием и в других армиях.

В начале Великой Отечественной «трехлинейку» модернизировали - прежде всего для упрощения производства. Ствольную коробку выполняли без верхних граней, латунные детали прибора заменили стальными, упростили отделку, ложу не полировали. Со времен Первой мировой войны ружейный ремень для упрощения крепился на прорези в прикладе и цевье винтовки, служившие антабками (отсюда, кстати, известная шутка: «Сколько весит антабка винтовки?»). Но теперь приходилось упрощать и оформление этих прорезей. В Артиллерийском музее в Санкт-Петербурге, например, хранится винтовка, изготовленная в Ижевске в 1942 году. Ее металлические детали снаружи грубо обработаны, березовая ложа с пропиткой, но без лакировки, прорези в ложе для ремня не имеют усиливающих «глазков».

Кстати, после эвакуации Тульского завода № 314 основная нагрузка по снабжению армии магазинными винтовками легла именно на Ижевский завод № 74. Он получил задание довести выпуск «трехлинеек» до 12 тысяч штук в сутки! Выполнению плана способствовали начатый накануне войны переход на исполнение нарезов в канале ствола дорнированием (продавливанием) вместо нарезания и организация производства с учетом неизбежного снижения средней квалификации работников. Так, не только изготовление деталей и сборку винтовок, но и приемку разбили на отдельные, легче осваиваемые операции.

Приходилось прибегать и к старым запасам. В. Н. Новиков, бывший в ту пору заместителем наркома вооружений, рассказывал, что когда на ижевском предприятии возникла критическая ситуация со ствольными коробками, начальник ОТК вспомнил, что еще с дореволюционных времен «в старых подвалах завода лежит не менее шестидесяти тысяч готовых ствольных коробок», забракованных в свое время из-за отступлений в размерах. После испытаний и исправлений эти коробки пошли на новые винтовки. Разве что военная приемка попросила сошлифовать клеймо с царским орлом.

Всего за 1941-1945 годы Красная армия, другие воинские формирования СССР получили 12 139 300 магазинных винтовок и карабинов (для сравнения: в Германии с 1939 по 1945 год их изготовили 10 327 800). Максимум производства и поставок был достигнут уже в 1942 году, а в 1943-м в связи с постепенным насыщением войск оружием поступление винтовок стало уменьшаться. Но именно тогда появился последний боевой образец в семействе «трехлинейки».

С учетом боевого опыта

Предпочтение ближнему бою, необходимость действовать в блиндажах, ходах сообщения, зданиях, лесу, преодоление препятствий и заграждений, участие стрелков в танковых десантах и штурмовых группах требовали более легкого и компактного оружия, чем «трехлинейка». Им мог стать тот же карабин обр. 1938 г., ведь патрон промежуточной мощности пока лишь разрабатывался и автоматическое оружие под него еще не было сконструировано.

Но в карабине не предусматривалось крепление штыка. А он придавал солдату большую уверенность в ближнем бою, и отказываться от него отнюдь не собирались.

В мае 1943 года провели испытания восьми конструкций штыков (одновременно испытывались и карабины с креплением для отъемного штыка). Постановлением Государственного комитета обороны от 17 января 1944 года был принят на вооружение 7,62-мм карабин обр. 1944 г. с неотъемно-откидным штыком Семина. Он стал последним массовым военным оружием в семействе «трехлинейки». Тем же постановлением снималась с производства винтовка обр. 1891/30 г. В донесении начальника Управления артиллерийского снабжения 2-го Украинского фронта генерал-майора Рожкова от 7 августа 1944 года сказано: «Кучность и меткость боя карабинов с неотъемным штыком вполне соответствуют тактическим и боевым требованиям современного боя... Эффективность стрельбы из карабина с неотъемным штыком обр. 1944 г. на дистанции 300-400 м та же, что и из винтовки обр. 1891/30 г.». Несколько слов о том, почему были упомянуты такие небольшие дистанции.

Опыт войны заставил существенно пересмотреть требования, предъявляемые к стрелковому оружию. На смену тенденции ведения прицельной стрельбы на большие дальности пришла обратная установка. Боевой устав пехоты 1942 года, систематизировавший опыт первого периода Великой Отечественной, гласил: «Винтовка - основное оружие стрелка для поражения противника пулей, штыком и прикладом... Сосредоточенный прицельный огонь из винтовки применяется для поражения групповых целей до 1000 м. Огонь по самолетам и парашютистам ведется до 500 м, по смотровым щелям танков и бронемашин - до 200 м».

Наиболее выгодная дистанция открытия огня по уставу равнялась 600 м для отличных стрелков, а для всех остальных - 400 м, то есть в пределах дальности прямого выстрела. Определение данных величин способствовало разработке патрона промежуточной мощности и оружия под него. А при формулировании требований к новому патрону использовали показатели дальности прямого выстрела карабина обр. 1944 г. Так что «трехлинейка» внесла свой вклад в формирование нового поколения стрелкового оружия.

Пересматривали и систему подготовки стрелков. Ряд командиров отмечали чрезмерное увлечение лучших красноармейцев накануне войны «метким» огнем по мишеням, что представляло собой скорее спортивный интерес. При обучении массового стрелка в военные годы стали обращать внимание не только на основы меткого ведения огня, но и на сноровку при снаряжении магазина и досылке патрона в патронник «вслепую» - не отрывая взгляда от цели, на умение распознавать и устранять (если возможно) причины задержки в стрельбе, выбирать позицию.

О том, как уже в условиях фронта приходилось приучать стрелков вести прицельный огонь, писал генерал-лейтенант Н. И. Бирюков в своих воспоминаниях «Трудная наука побеждать»: «Любой строевой командир знает, сколько хлопот приносят молодые солдаты, которые боятся звука выстрела. Вот боец лежит на огневом рубеже. Он хорошо усвоил теорию стрельбы: надо совместить прорезь прицела и мушку, затаить дыхание, плавно нажать спусковой крючок. Но только было приладился - справа грохнула винтовка соседа, он вздрогнул, мишень ушла в сторону. Теперь представим себе того же бойца, когда над ним свистят и разрываются где-то впереди артиллерийские снаряды, когда танки, перекатываясь через окоп, устремляются в атаку... Ничто не приближает так солдата к фронтовой обстановке, как тактическое учение с боевой стрельбой. Мне не раз доводилось наблюдать в бою людей, которых предварительно «крестили» в тылу. Огромная разница по сравнению с теми, кто не прошел через такие учения».

«Трехлинейка» стала основой снайперской винтовки, винтовочных гранатометов с использованием дульных мортир или шомпольных гранат, а также одного из первых массово применявшихся образцов оружия специального назначения. Точнее - «оружия бесшумной и беспламенной стрельбы». Для этого использовались съемный дульный прибор «Брамит» (БРАтья МИТины - по имени разработчиков прибора) в сочетании со специальным патроном с уменьшенным более чем в пять раз зарядом пороха, что позволило снизить начальную скорость пули, которая теперь не превышала скорости звука. «Брамит» представлял собой глушитель с двумя расширительными камерами, отсекателем и отверстиями для стравливания газов. Он применялся партизанами, группами и отрядами специального назначения ГРУ и НКВД/НКГБ. Карабин с прибором «Брамит», например, рассматривался как вариант устранения в 1943 году гаулейтера Белоруссии Вильгельма Кубе, правда, реализован был вариант с часовой миной.

После войны дольше всех из семейства «трехлинеек» на военной службе оставалась снайперская винтовка - вплоть до появления в армии снайперской винтовки Драгунова.

Не только трофеи...

Хотя «трехлинейка» в различных вариантах и была самой массовой винтовкой, она не осталась единственной. Летом-осенью 1941 года большое количество винтовок различных калибров и систем оказалось, например, в частях народного ополчения. Иногда их относят к трофейным, что верно, если говорить об австрийских 8-мм винтовках и карабинах «Манлихер» системы 1895 года, которые действительно удалось отбить у противника в ходе Первой мировой войны, или 7,92-мм «Маузерах» wz.1929, захваченных осенью 1939 года на Западной Украине и в Западной Белоруссии.

Напомню, что пока Россия участвовала в Первой мировой войне, она закупила у тогдашних своих союзников большое количество различных винтовок и патронов. Русские войска получили французские винтовки Лебеля, Гра, Гра-Кропачека, итальянские Веттерли-Витали, японские Арисака. Значительная их часть сохранилась на складах и летом-осенью 1941 года была оттуда изъята.

Поэтому неудивительно, что в ведомственных формированиях Народного комиссариата топливной промышленности имелись винтовки систем Ли-Энфильда 1914 года, Арисака 1905 года, Лебеля 1907/1915/1916 годов, Манлихера 1893 года, Веттерли-Витали 1870/1884 годов, Гра-Кропачека 1874/1885 годов и 1885 года, 1878/1884 годов. Винтовки системы Арисака обр. 1905 г. наряду с другими иностранными образцами оружия получили бойцы истребительного батальона ленинградского Балтийского завода, винтовки Лебеля - ополченцы Красногвардейского района Москвы.

Любопытны воспоминания одного из ветеранов Великой Отечественной, начинавшего боевой путь в московском ополчении, о выданных французских винтовках: «Мы ими чуть провода не цепляли». Действительно, французские игольчатые штыки-стилеты отличались большой длиной.

Несмотря на насыщение войск оружием, на фронте приходилось прибегать и к использованию новых трофеев. В основном для вооружения частей инженерных войск, войск связи, то есть «частей обеспечения». Так, в документах 123-го отдельного моторизованного понтонно-мостового батальона указывается, что при отражении вражеского налета 
17 июля 1943 года было израсходовано «патронов итальянских - 1291 шт.». Использование итальянских винтовок (речь идет, очевидно, о трофейных «Манлихер-Каркано») неудивительно - еще в марте 1943-го этот батальон имел около половины из положенных ему по штату 318 винтовок.

Пользование трофейным оружием при наличии боеприпасов не было редкостью. Не случайно Приказ НКО № 6 от 5 января 1943 года указывал: «... трофейные вооружение и имущество, взятые войсками в процессе боя и немедленно используемые в боях против врага, остаются в войсках».

Герр «Маузер»

Здесь неизбежно возникает вопрос о сравнении отечественной винтовки с самым массовым оружием противника. Таковым вопреки укоренившемуся в сознании большинства стереотипу являлись магазинные винтовки и карабины системы «Маузер» 1898 года, а вовсе не пистолеты-пулеметы МР38.

В большинстве частей вермахта имелись принятые на вооружение в 1935 году карабины (или укороченные винтовки) «Маузер» K98k, хотя использовались и старые пехотные винтовки, и «Маузеры» чешского, бельгийского, польского, австрийского производства. По боевым характеристикам винтовка обр. 1891/30 г. и K98k являлись равноценными. И все же у каждого были свои особенности.

За русской «трехлинейкой» остались ее замечательная простота обращения и высокая надежность. Но ничуть не умаляя достоинств отечественного образца, надо признать, что именно «Маузер» 1898 года считается классикой военных магазинных винтовок.

К его положительным качествам можно отнести особенности устройства затвора, спускового механизма, магазина и ложи. В задней части затвора смонтирован неавтоматический флажковый предохранитель на три положения: запирание ударника с курком и затвора, запирание курка с ударником (используется только при разборке винтовки) и «огонь». В «трехлинейке» предохранитель отсутствует. Правда, оттягивание назад курка, навинченного на заднюю часть ударника, с поворотом на четверть оборота можно считать постановкой оружия «на предохранитель», но такая операция требовала большого усилия и способствовала ослаблению боевой пружины.

Спусковой механизм «Маузера» обеспечивает спуск «с предупреждением», что способствует более меткой стрельбе, чем спуск без предупреждения у «трехлинейки», хотя для массового стрелка в бою это не играет существенной роли. Очевидны преимущества двухрядного магазина «Маузера». Его появлению способствовал германский патрон без выступающей закраины и с фиксацией в патроннике передним скатом гильзы. Русский трехлинейный патрон фиксировался выступающей закраиной, что и определило использование однорядного магазина и появление в «трехлинейке» отсечки-отражателя - одного из ключевых элементов системы Мосина. Ложа К98k с полупистолетным выступом шейки приклада обеспечивает удобное прицеливание, шейка приклада несколько прочнее, чем у «трехлинейки».

Преимущества конструкции «Маузера» К98k - результат не столько таланта создателей, сколько истории разработки. Система «Маузер» формировалась до принятия на вооружение в течение десяти лет. Система «трехлинейки» была создана раньше и в более сжатые сроки. Конец XIX века, когда появились обе системы, стал началом новой эры в истории стрелкового оружия - эры патронов с бездымным порохом и новой баллистикой, роста скорострельности. И даже семь лет разницы в столь бурные периоды значат очень много. «Трехлинейка» впоследствии дорабатывалась незначительно, в основном в связи с принятием нового варианта патрона или для упрощения производства. К тому же накануне обеих мировых войн в нашей стране намеревались вскоре заменить ее самозарядной винтовкой.

Германская промышленность во время войны также встала перед необходимостью удешевления производства оружия. В частности, на К98k ореховое дерево ложи заменялось более дешевой древесиной или клееной фанерной плитой, ряд деталей выполнялся штамповкой, магазинные коробки изготавливались из жести, упрощались ложевые кольца, вводились «эрзац-штыки».

Приведем тактико-технические характеристики отечественных образцов в сравнении с германским «Маузером» К98k.

Тактико-технические характеристики отечественных образцов

в сравнении с германским «Маузером» К98k

Образец оружия

Винтовка обр. 1891/30 г.

Карабин обр. 1938 г.

Карабин обр. 1944 г.

«Маузер» K98k,

Германия

Патрон

7,62x54R

7,62x54R

7,62x54R

7,92х57

Общая масса

без патронов (кг)

3,95 без штыка,

4,5 со штыком

3,5 без штыка

3,9 со штыком

3,78 без штыка

Длина (мм):

- без штыка

- со штыком

1232

1664

1020

нет

1022

1330

1110

1340

Длина ствола (мм)

730

512

517

600

Начальная скорость

легкой пули (м/с)

865

820

820

860

Прицельная дальность (м)

2000

1000

1000

2000

Боевая скорострельность (выстр/мин)

10-12

10-12

10-12

10-12

Емкость магазина

(патронов)

5

5

5

5


понеділок, 23 серпня 2010 р.

Довго думав і таки вирішив опублікувати своє вітання з днем незалежності

Сабдж. Серце обливається кров'ю від кричущого відчуття несправедливості у мільйонів людей мого Народу. Ще раз відчув, що християнин (в загальноприйнятому нинішньому "толерастичному" значенні цього слова) з мене таки, мабуть, поганий. Бо не вважаю, що "всяка влада від Бога". А ще не можу полюбити ворога і "підставити йому ліву щоку" /(С)/. Натомість (страшно сказати!) прагну вбити його у відповідь (язичеське "око за око..", ага!) за вбивство моїх братів-співвітчизників. Отже, ось моє відношення до розпіареного бляелітою відзначення 19-тої річниці т. зв. "Дня Незалежності України":
Святкова ікебана з високо- (і не дуже) поставленої сволоти з Банкової та Грушевського на ліхтарях безумовно прикрасила би столичний Майдан Незалежності і дала би шанс "насєлєнію" стати нарешті Народом та зажити нормальним життям в своїй Мамі-Україні.
Але насєлєніє (так-так, в переважній більшості саме насєлєніє, виховане на потреблядстві та мантрах "ліш би нєбила вайни") перебуває в летаргічному сні. Я особисто переконаний - навіть якби кремлядські карли дали зараз наказ порозривати могили наших предків і трахнути в скелет піддати нарузі тіла покійних (що, образно кажучи, вже відбувається разом із переписуванням історії кінченими табачниками-солдатенками-іншими_покидьками), впевнений, що значна частина зхохляченого (проте вельми толерантного!) насєлєнія найнялася би за 30 срібняків це зробити, а інша - даний факт мовчки би проковтнула. "Комфорт потребляді" для насєлєнія моєї Країни виявився набагато ціннішим за всякі там фантоми типу совісті, честі та гідності.
Бридко. Просто бридко. І мені однозначно не по дорозі з цим насєлєнієм.
By the way, окрему вдячність та вітання адресую "гаспадам афіцерам" із "армії", "флоту" та "силових" структур, котрі тупо позабивали свої "штуцера" на присягу вірності Народу України (бо його нема?) і давно стали холуями у кремлівських карлів і різного роду гопів, "отреб'я", жулья, вбивць, алкашів, наркоманів та злодюг різноманітного гатунку. Котрі давно (і на жаль небезпідставно!) розглядають той "народ України" виключно як збіговисько лохів та тєрпіл.
Отож, з днем незалежності вас, тєрпіли, від власної совісті, честі та гідності (за винятком двох тижнів холодної осені 2004-го)!

Не можу не дати посилання на пару демотиваторів 8-) (URL)

  1. Демотиватор антиімперський
  2. Демотиватор патріотичний

Встигни підготуватись :)

пʼятниця, 20 серпня 2010 р.

Посібник з радикальних методів охорони природи (URL)

Взято звідси.

“Перед Вами – збірка методичних рекомендацій з охорони природи. Ця книжка не стосується класичних методів і напрямків природоохоронної роботи. Методи, висвітлені тут, є радикальними і екстремальними. На думку більшості громадян, не всі вони знаходяться в межах моралі відносно людей і їх техніки (що нищить природу), та жоден з цих методів прямо не заборонений законом (є винятки, але вони окремо зазначені в тексті). Ми не можемо рекомендувати використання цих методів, та ми мусимо розкрити весь асортимент наявних методів охорони природи. Тим більше, радикальні методи є крайнім засобом на випадок, коли все інше не допомагає. Проте радикальна охорона природи – це не Рух ДОП і не щось інше. Це – радикальний природоохоронний рух або екозахист: окрема ідеологія і окремий світогляд.

Практична основа радикальної природоохорони полягає в тому, що наступ на дику природу знаходиться на хиткій фінансовій основі. Збільшуючи кількість затрат вторгнення, кілька ековоїнів здатні зупинити руйнування в одних місцях і затримати його в інших. Достатньо зробити нищення природи збитковим.

Готуючи цей посібник, ми дотримувались таких принципів:
- Першим і єдиним завданням радикального природоохоронного заходу має бути лише охорона природи. Жодної кар’єри, пошуку екстремальних відчуттів, політичного позиціонування або помсти. Лише охорона природи.
- Радикальні природоохоронні заходи – крайня міра. Коли нічого іншого вже точно не спрацює.
- Лише ти сам несеш відповідальність за те, що робиш під час радикальної акції. Це, однак, не виключає взаємодопомоги в ектремальній ситуації.

В цьому виданні ми не охоплюємо всього розмаїття радикальних методів природоохоронного руху. Так, ми не торкаємось питань пропаганди і антиреклами, а також боротьби за права тварин, оскільки ці напрямки роботи передбачають роботу в населених пунктах або навіть приміщеннях – на території, що за означенням не є дикою природою. Це також дуже важливі фронти боротьби, про них не можна забувати, проте зараз мова піде не про них. В цьому виданні ми намагаємось охопити лише методи захисту дикої природи в умовах самої дикої природи. Врешті, всього за один раз все одно не охопити.”

Скачати посібник

вівторок, 17 серпня 2010 р.

“Протидія оперативній розробці. Основи параної”: Нотатки з тренінгу ACAB.IN.UA

Передруковано з антиментовського порталу ACAB.IN.UA (там маса корисної інформації по протидії мєнтовському "бєспрєдєлу". Я вже про нього згадував. І про даний тренінг також).

Підготовка до акції:
1. Кожен учасник акції має усвідомлювати кінцеву мету і відрізняти її від причини акції. У випадку подій останнього часу навколо ментівського свавілля, кінцева мета – припинення катувань і недопущення заборони зібрань. Причина – вбивство студента.

2. Підготовка до акції поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка – це визначення: місця та засобів проведення акцій, безпосередня – підготовка на місці збору та інструктаж з безпеки учасників.
3. Засоби шифрування зборів мають бути простими та зрозумілими. Найпростіший спосіб – призначати зустрічі в точці, якій присвоюється назва іншого місця. Наприклад: «зустрічаємось біля цирку лише в 3-х, о 15-й годині», – може перекладатися як зустрічаємось біля пам’ятнику Сковороді, о 16:30 (назва місця не відповідає фактичному місцю зустрічі, “кількість людей на зустрічі” – насправді година зборів, а “час збору” – 15-та година – це насправді код запізнення, тобто +1,5 години до названого часу – 16:30).

3.1. Засоби шифрування використовують старші груп;

3.2. Місце спільної зустрічі (а потім і попередніх) фіксуються на фото і відео, щоб визначити у майбутньому агентуру, та методи її роботи. Оператора визначають керівники акції, по закінченню зйомок – відео передається людині, яка участі у акції не бере НІКОЛИ.

3.3. Після проведення зустрічі (акції) – спільний відео перегляд

4. На місці зборів складається перелік учасників акції. Його складають старші груп. В переліку вказують: П.І.Б., вік, адресу, телефон мобільний, телефон батьків. Записаний склад віддається людині, що НЕ ЙДЕ на акцію. По закінченні група людей обдзвонює ВСІХ учасників і уразі зникнення когось – піднімає галас, ставить до відома батьків та журналістів.

5. Проводиться добровільний огляд особистих речей та кишень учасників. При людині не повинно бути ЖОДНОГО предмету, що навіть теоретично можна розцінювати як зброю та алкоголь і ОБОВ’ЯЗКОВО має бути документ, що посвідчує особу людини.

5.1. Всі речі, що можуть бути оцінені як зброя – вилучаються і передаються на зберігання тому, хто на акцію не йде. Зберіганням відомості про учасників та спірних речей повинні займатися РІЗНІ люди і, бажано, не знайомі між собою;

5.2. Всі, хто випив хоч трохи алкоголю на акцію не йдуть – це дозволить визначити провокаторів (вони, як правило, на підпитку). Речі, та відомості ні в якому разі не повинні зберігатися у людини, що не пішла на акцію через те, що вжила алкоголь;\

5.3. З акції автоматично виключаються люди, що знаходяться у розшуку, проти яких порушено кримінальну справу, та такі, що притягалися раніше до відповідальності за кримінальні злочини.

6. Для контролю акції, заздалегідь, визначається людина, що буде проводити зйомку і, бажано, не одна. На місці такі оператори працюють тільки у складі «груп контролю». Група контролю – зображує звичайних перехожих, які просто так знімають те, свідками чого стали. Така зйомка дозволяє:

6.1. Виявляти провокаторів, що приєдналися до акції,

6.2. Зафіксувати факти затримань, якщо міліція стверджує, що нікого не затримувала,

6.3. міліцейську агентуру, оперативних співробітників і методи їхньої роботи в натовпі.

6.4. Визначати людей, що через свої психічні особливості – істеричність, агресивність та ін.. не бажані як учасники

6.5. Факти використання політичними силами акцій протесту задля досягнення своїх цілей.

7. Поведінка на акції, яка відбувається за міліцейської присутності у звичайному режимі. Треба пам’ятати, що навіть керівники міліцейських підрозділів до останньої миті можуть не знати про наказ на використання сили, тому:

7.1. Ні в якому разі не ображати працівників міліції, що присутні на акції;

7.2. Не проводити з ними виховної роботи – втягнення у розмову має на меті визначити старших для подальшої розробки – при цьому завжди фіксувати ВСІХ міліціонерів, що ініціативно виходять на розмову;

7.3. Не відповідати на запитання: «хто старший?» – якщо не визначений старший, не можливо визначити напрям роботи та спрогнозувати провокацію – в цьому випадку міліціонери, як правило, уникають бути ініціаторами активних дій.

8. Поведінка на акції, на якій силові структури починають поводитись “по бєспрідєлу” – силовий розгін, тотальне пакування тощо.

Треба пам’ятати, що будь-яка акція, не прив’язана до певної політичної сили, викликає занепокоєння ВСІХ керівників ВСІХ партій, а також посадовців. Оскільки неавторизований протест оцінюється, як неконтрольований та небезпечний. Відповідно до цього замовником атаки можуть бути, як владні посадовці, так і «офіційна опозиція». Вони мають на меті:

- Використання акції протесту задля реклами свого руху (дискредитації опонентів);
- Дискредитацію і подальшу постанову під контроль неформальних (фактичних) лідерів протестувальників (спецслужби та МВС – вербування);
- Усунення потенційної конкуренції у майбутньому.

Відповідно до цього треба бути готовим до:

8.1. Створення кола відчуження навколо провокатора – як тільки людина поводить себе необумовленим чином, навколо неї створюється коло пустоти до метра – проводиться засвітка. Як правило, навіть маючи наказ на розгін всіх, міліціонери вимушено беруть власного агента, або агента замовника розгону;

8.2. Прикриття жінок від нападу міліціонерів – часто саме так міліціонери провокують бійку з натовпом. Жінок просто відсікають від міліціонерів своїми тілами. Це давить на психіку нападників, вони ніколи не готові до такого;

8.3. Одночасно проводиться засвітка початку міліцейської атаки – як тільки міліція починає атакувати, з кількох боків спалахують фотолампи. Цім має займатися група прикриття. Вона має власні фотокамери з лампами, а також супроводжує та наводить журналістів на ВСІ спроби міліціонерів спровокувати бійку;

8.4. Контролювати переміщення талекамер оперативного спостереження МВС та СБУ – часто саме вони вказують місце підготовки провокації;

8.5. У разі побиття прикривати, в першу чергу, голову. Ні в якому разі НЕ ПІДСТАВЛЯТИ СПИНУ – відіб’ють нирки. Підставляти під удари руки – поламана кість заживе швидше, ніж залікується відбитий орган. При цьому перелом – це середня тяжкість, а факт відбиття нирки доведеться ще доводити низкою аналізів.

8.6. ЗАВЖДИ фіксувати ВСІХ міліціонерів, що били людей. Групи контролю мають передавати їх переміщення одна-одній до машини. Зафіксувати номери і в подальшому визначити П.І.Б. нападника та його безпосереднього командира.

9. Під час акції весь ефір прослуховуватиметься. Тому на акції активісти використовують одноразові телефони, де вказані тільки номери учасників та одноразові передплачені картки. Заздалегідь визначається вірогідніші сценарії розвитку подій – два обов’язкових: «все вийшло», та «всіх закрили». При перемовинах на акції правила такі:

9.1. Чітко визначитися, хто саме буде проводити зв’язок, та контролювати напрямок. Інший в на керівника не виходить.

9.2. Зв’язківець має взагалі не брати участь у самій акції і спостерігати її збоку.

9.3. Перемовини ні в якому разі не мають нагадувати військові розмови типу «перший, другому… ». Звертаються виключно за ім’ям, та доповідають про те, що бачать. Уникати слів: «на нас напали», – замість цього: «світлофор, біля будинку номер…, на розі вулиць …, на людей напали». Вилучення у розмові своєї особистої участі не дасть ідентифікувати в натовпі учасника та організатора акції.

9.4. Активісти не зв’язуються з керівником всієї акції. Ні в якому разі НЕ погоджувати свої дії з керівником акції, якщо все йде за планом. Вихід в ефір – виключно у разі необхідності.

Контр-оперативна робота. Вичислення і робота зі стукачами\операми.

1. Найвідоміша з пісень т.з. блатного світу – це пісня про агентесу Марію Климову (псевдо: «Мурка»). Оперативний агент в кримінальному середовищі – це розвідник-інформатор. Кілька агентів становлять інформаційну мережу. Агенти, що мають власну мережу – є резидентами. Агенти бувають:

1.1. Штатні – офіцери МВС та СБУ під прикриттям легенди, ввідні в середовище;

1.2. Позаштатні – завербовані із середовища, в якому вони працюють, спілкуються, живуть.

Вони, у свою чергу – штатні та позаштатні агенти – поділяються на:
- явних – таких, що свідомо здають інформацію;
- прихованих (друга назва: «джерело») – таких, що роблять це через зайву довірливість та базікавитість.

Існують також подвійні агенти, які працюють:
- на обидві сторони на власний розсуд;
- свідомо проти структури-вербувальника.

Відповідно до цієї градації, кожна людина хоча б раз у житті, свідомо чи ні, була агентом або джерелом інформації. Принаймні своїх батьків та свого оточення. Усвідомлення цього дає чітку картину спотворення ситуації у художній літературі та суспільстві. Звідси треба пам’ятати, що лише небезпека переданої інформації дає чітке усвідомлення: агент людина чи ні? Лише системність і характер інформації, що передається скаже про те: ворог цей агент-інформатор, чи просто помилився? Жодний підпис під протоколом або погодженням на вербовку не доводить, що людина агент. Факт, що через людину знайдено речові докази та забезпечено засудження кількох людей – доводить, що вона агент без будь-якого підпису.

2. Методи вербовки агентури оперативним складом МВС та Держбезпеки. Агентура вербується як правило з середовища, проти якого працює оперативник. Така агентура, за умов знання методів роботи оперативного складу, відносно легко вираховується та знешкоджується дозуванням інформації або перевербуванням.

Більш небезпечним є агент, якого завербовано поза середовищем. Той, якого введено після процедури вербовки та підготовки.

Вербування агентів в середовищі.

Як правило для вербування обирають хлопців та дівчат з розвинутим комплексом меншовартості або навпаки – з гіпертрофованою самооцінкою. І проти перших, і проти других однаково використовують як методи ломки психіки, так і методи заохочення до співпраці. Що обрати – ломку чи заохочення? – обирає вербувальник в залежності від власних особливостей психіки.

2.1. Вербування методою ломки (як правило – МВС) може простягатися: від звичайного побиття та зґвалтування, до звинувачення у кримінальному злочині включно.

2.2. Вербування заохоченням (як правило – Держбезпека), відповідно, може бути як у вигляді допомоги у вирішенні проблеми (часто заздалегідь свідомо створеної оперативником), до викладання неприємних фактів про середовище та людей, з якими спілкується об’єкт вербування.

3. Методи протидії вербуванню напрочуд прості. Чим менше знають про Вас, Вашу родину та Ваше оточення – тим краще. Для вербування ЗАВЖДИ обирається людина, про яку відомо багато, а та, про яку мало – у виключних випадках. Змажтеся на фоні суспільства, і Ви не становитимете оперативного інтересу.

Якщо під час допиту Вас почали розпитувати про Ваше життя, роботу, навчання, Ваших рідних та Ваше оточення – переведіть розмову у площину проблем структури, до якої належить вербувальник. Відчувши з Вашого боку оперативний інтерес до себе, він припинить процес – це обов’язкова його поведінка, що прописана внутривідомчими інструкціями. Більше того – почне перевіряти, чи не є Ви агентом іншої структури або служби внутрішньої безпеки структури, до якої він належить сам. Ніколи не заперечуйте такого припущення – посміхніться людині на подібні запитання – диктофон посмішку не передасть, а людині буде «приємно». Демонстративно напружтеся на таке припущення, почніть переводити розмову в інше русло – знову ж таки на співрозмовника: «Да что там я?… Вот ви про сєбя расскажитє? Тяжєло наверноє? А дома жена… – єй только шмотки да бабки?…. Да… Тяжєло… Не понимают жони опоров, что муж’я іхніє – войни і воюют с прєступностью – нє ценят, нє осознают… ». Навіть якщо людина усвідомлює, що це підготовлена протидія – її це вразить. Тим більше, що говорите Ви правду, а те, що суспільство зробило з Вашого співрозмовника скота та хабарника – він справді не винен. Пам’ятайте, що правда як і брехня у розмові з держслужбовцем – це зброя. Такою правдою Ви увімкнете «програму-закладку», яка є в кожній людині. І дуже небагатьом вдасться переступити через те, що підніметься в неї середині.

ЗАВЖДИ про зустріч із співробітником МВС або Держбезпеки ставити до відома своє найближче оточення, навіть якщо пообіцяли оперативнику нікому не казати.

4. Вербування тим не менше вдається через: недбалість людини, її неуважність або непереборні обставини, що стали наслідком необережності – в 1995-му році був випадок, коли співробітники київської міліції, щоб примусити хлопця до співробітництва, кинули його дівчину у чоловічу камеру. Відповідно Ви не можете гарантувати навіть собі, що ухилитесь від співробітництва.
Якщо Вас примусили або умовили співпрацювати, пам’ятайте, що стукач не той хто погодився здавати, а той хто здає. Якщо в Вашому оточенні немає людини, якій можете розповісти правду – просто дозуйте інформацію, що йде на куратора.

5. Методи виявлення агентури. Щоб не стати параноїком бажано ввести собі за правило сприймати всіх, як людей що здають. Це, по-перше, привчить не навантажувати близьких небезпечною інформацією, по-друге, не цікавитися зайвими речами – не здасть той, хто не знає.

5.1. Якщо людина цікавиться зайвою інформацією, не поспішайте записувати її в агенти – приблизьте її до себе. Поцікавтеся її оточенням – не виключно, що агент саме там. Ви будете здивовані, на скільки часто співробітники МВС та Держбезпеки використовують власних родичів, як оперативні джерела. При цьому людині здається, що тато (мама) або дядя насправді патріот! Він може і патріот, але в нього є робота і службові обов’язки.

5.2. Використовуючи методи кодування зустрічі (назва місця не відповідає самому місцю), перевірте хто з людиною прийде. Щоб виключити дистанційне супроводження, запросіть людину на зустріч без телефону. Перевірка проводиться через прогулянку містом, відносно пустими вулицями через місця контролю. На місці контролю стоїть людина, яка просто фіксує, всіх хто йшов за вами, доки ви не вийшли за межі візуального контролю. Потім контролери розповідають, хто саме за Вами йшов, якщо особи співпадуть – проводилося оперативне спостереження. Це означає, що на Вас або Вашого співрозмовника, щонайменше відкрито оперативно-розшукову справу.

5.3. Під великим секретом повідомте людині про якісь напівкримінальні схованки. А на третій-четвертий раз – про наркотики, зброю або вибухівку. І проконтролюйте, чи з’явиться там оперативна група.

5.4. Якщо підозра підтверджена – використовуйте це «русло» (для опера він «джерело»), для зливання потрібної Вам інформації. Потурбуйтеся про дублювання інформації через інше «русло». Поява одного агента вказує на те, що другий вже працює в оточенні, або незабаром з’явиться. Якщо через агента за грати сіла людина – агент має бути покараний. Якщо агент припинив працювати на куратора, або йому більше не довіряють – ви зрозумієте це з того, що інформація не доходить до адресата – спілкуйтеся з ним, як із звичайною, своєю людиною. Він і сам забезпечить дозування інфи. Але будьте обережні, ліквідація «джерела» тягне за собою появу іншого агента. І пам’ятайте, що завербувати можуть брата, сестру навіть мати. І мотивацію їм дадуть поважну – захистити не байдужу їм людину – Вас.

Ось такою й має бути справжня армія! (URL)

Сабдж. А не зграя злодіїв з генеральськими лампасами/зірками та рахітів в погонах. До речі, модель швейцарської армії передерла один в один ізраїльська. І молотить своїх ворогів (арабів) аж гай гуде.
Заздрю білою заздрістю швейцарцям. Ех... не доживу до того, щоби побачити й українську армію такою :(. Окупаційна бляеліта не допустить до цього. От хіба тільки звоювати її і викинути нах з України.

Цікавий ресурс "Военная энциклопедия" (URL)

Сабдж. Ось зокрема кілька розділів (проте є й інші):
Древний мир
  • Оружие древних войнов
  • На заре военной истории
  • Военное искусство древних греков
  • Походы Александра Македонского
  • Военное дело эпохи эллинизма
  • Карфаген и пунические войны
  • Военное искусство древнего Рима
Средние века
  • Развитие вооружения
  • Военное искусство средневековья
Приложения
  • История авиации
  • История мореплавания
  • Секретные проекты Люфт-Ваффе
Энциклопедия оружия
  • Доспехи
  • Холодное оружие
  • Клейма, марки, монограммы, подписи
  • Метательное и пневматическое оружие
  • Огнестрельное оружие

понеділок, 16 серпня 2010 р.

Regenwurmlager (табір дощового черв'яка)

Тема всяких різних секретних укріпрайонів на зразок "Вервольфа", чи т. зв. "Лінії Сталіна" заставляє посилено битися не одне дігерське серце :). І в цілому ряді таких УРів однозначно особливе місце займає ціле підземне місто Regenwurmlager площею біля 100 кв. км. До цього часу переважно нерозвідане. Ось тут (нижні дві третини списку посилань) людина розповідає про свої експедиції туди. Гадаю, багатьом цікаво буде почитати.

субота, 14 серпня 2010 р.

Як люди самі йдуть на убій наче вівці (психологічна особливість)

Ще на одну вельми цінну та корисну думку Валерія Бобровича натрапив в його книзі "Щоденник сотника Устима. Як козаки Кавказ воювали" (стор. 12-14):
"... Тепер я зрозумів, як це люди самі рушали на смерть під час війни. Спочатку з'являються накази: під загрозою смертної кари всім жителям певної національності зібратись у певному місці, о певній годині. Кожен відчуває: щось не так, але не хоче створювати собі проблеми. Якщо ж виконати вимоги, можливо, біда обмине. Ти йдеш на обумовлене місце, підписуєш якісь папери — й тебе вносять до списків.
Загалом ти міг сховатись, втекти, поїхати до родичів в інше місто. Нарешті починаєш це розуміти — але запізно, потяг уже пішов. Твої вороги взагалі не знали точно, скільки вас у місті, й тільки тепер, коли ти прийшов і потрапив до списків, про тебе можна сказати, як у відомому мультику — «нас порахували». Вас ще до пуття не охороняють, ще можна втекти. Немає людини зі списку — то й що, на одного менше, на одного більше. Не знайшовши тебе, навряд чи перевертатимуть догори дригом ціле місто. Не знайшовши людини зі списку, проти прізвища поставлять галочку, а облаву не влаштовуватимуть. Але тебе приковує до одного місця все — сім'я, друзі, звички. І зрештою разом із іншими тебе ставлять у ряд і наказують копати яму. Нема жодного сумніву, що ця яма для тебе. Зовсім поруч річка, дерева, бачиш кущі, до них лише десяток метрів. Руки-ноги у вас не зв'язані, є можливість втекти, врятуватись. І хоч тепер за вами спостерігають автоматники, вони розслаблені й неуважні. Та ти думаєш про інше.
У спину обов'язково полетить черга. Так, нема запитань, у тебе зовсім мізерні шанси, може один із тисячі, але він все-таки є. Та ти чіпляєшся за надію — що, як не розстріляють, може, просто лякають, може, це просто окопи, й солдатам ліньки самим їх копати. Тебе вб'ють за спробу втечі, а всі інші виживуть. Ще й отримають після роботи миску супу.
Ти й сам не віриш у цю дурню. Але, але, але,.. Кати всіх часів та народів добре знають цю психологію та нею користуються. Так після взяття Києва більшовицькими бандами Муравйова було запрошено на реєстрацію, а потім розстріляно вісім тисяч офіцерів колишньої царської армії. Те саме відбулось у Криму після евакуації військ 8рангеля. "Товариш Фрунзе пообіцяв амністію, а потім розстріляв більше сорока тисяч людей, так званого "чужого" елементу".
Так що добре пам'ятайте все це і не ведіться на всякі там реєстрації та "построєнія". Особливо при нинішній кремлядській відверто ворожій окупаційній владі. Бо інакше ваша дисциплінованість (а я б назвав її феєричним ідіотизмом) вилізе боком вам та вашим сім'ям.

четвер, 5 серпня 2010 р.

Співвідношення втрат совєтів та німецьких нацистів в ході 2-ї світової війни (URL)

Цікаві, хоча одночасно, безумовно, і страшні, дані щодо сабджу наведені ось тут. Цитата із статті:
"...Вот характерные цитаты с этих работ:
Игорь Бестужев-Лада: "...Советские солдаты буквально своими телами загородили Москву, а затем выстлали дорогу до Берлина: девять падали мертвыми, но десятый убивал-таки вражеского солдата..." (И. Бестужев-Лада. Россия накануне XXI века, 1997 г.)
Справка об авторе: Игорь Васильевич Бестужев-Лада (родился 12 января 1927, село Лада Пензенской губернии, ныне в составе Мордовии) – российский учёный, историк, социолог и футуролог, специалист в области социального прогнозирования и глобалистики. Доктор исторических наук, профессор. Заслуженный деятель науки РСФСР и РФ. Автор нескольких десятков монографий и брошюр, свыше тысячи статей в периодических изданиях, а также ряда статей ("Прогнозирование", "Прогностика", "Футурология" и др.) в третьем издании Большой советской энциклопедии.
Бестужев-Лада является представителем московской школы социального прогнозирования, развивающей идеи технологического прогнозирования.
Согласно этой концепции, прогноз явлений, по возможности, не должен сводиться только к предсказанию, но должен предусматривать и оптимизацию наблюдаемых явлений, которую необходимо проводить путем оценки и "взвешивания" всех возможных последствий намечаемых решений и выбора наиболее оптимальных из них. В последние годы Бестужевым-Ладой разрабатываются возможные сценарии трансформации социально-политической ситуации в России.
Александр Солженицын: "Нельзя гордится войной, в которой уложили вдесятеро больше, чем враг" (цит. по материалу сайта //http// teacher.fio.ru).
Вилен Люлечник: "... за 18 дней оборонительной операции Западный фронт (Красная Армия. – В.О.) потерял более полумиллиона солдат и офицеров. За это же время общие потери группы армий "Центр" (вермахт. – В.О.) составили 30,6 тысяч офицеров, унтер-офицеров и рядовых. И такое соотношение было практически на протяжении всей войны". (Русский Глобус, май 2004 г., N5).
Справка об авторе: Вилен Люлечник родился на Дальнем Востоке, военное образование получил в Киеве, гражданский вуз окончил в Хабаровске, диссертацию защитил в Дальневосточном Научном Центре Академии Наук СССР. Двадцать лет преподавал в военных вузах. Работал заведующим кафедрой Политологии и Права Калининградского Технического университета. Автор многих статей и научных пособий. Кандидат исторических наук, полковник. Заведующий отдела истории газеты "Русская Америка", член редколлегии."
Тільки подумати - співвідношення втрат за різними оцінками від 10:1 до 14:1 (за одного вбитого нациста віддавали життя від 10 до 14 радянських солдатів!)!!! Оце-то вояки!!! Сталіна, Жукова й інших "воєнспеціалістів", сцуко, ексгумувати, спалити і попіл розвіяти над окіяном! Щоби й дух не смердів!

Перша медична допомога

Непогану статтю на українській вікіпедії побачив на тему сабджа. Хоча вона й носить досить загальний характер, проте безумовно має певну практичну цінність. Якби хоча б в такому обсязі люди знали що і як слід робити в критичних випадках - можна було би багато життів додатково врятувати.

середа, 4 серпня 2010 р.

14 заповідей українського партизана, 10 заповідей партизанського командира та 9 заповідей партизанського розвідника/контррозвідника

Реальне походження сабджу мені невідоме. Хоча зі стилю тексту можна догадатися, що він має відношення до УПА. А знайшов його ось тут і в інших місцях треду. То просто передрукую тут:

14 заповідей українського партизана
  1. Український партизан не є «бандитом», як його називають вороги. Це лицар і чесний вояк, який жертвує своє життя за свій поневолений народ. Наша підземна армія — це єдино-можлива форма збройної боротьби України за свою свободу.
  2. Український партизан не провадить боротьби із-за бажання анархії, або жадоби наживи, а для святих національних ідей та високих політичних цілей.
  3. Український партизан вважає за вершину-вершин своїх політичних цілей свою власну суверенну державу.
  4. Український партизан буде всіма силами та засобами боротися з кожним окупантом України так довго, закіль не виборе своєї абсолютно ні від кого незалежної держави — Самостійної України.
  5. Український партизан не має ні від кого жодної допомоги. Все постачання український партизан поповнює сам — тільки коштом ворога.
  6. Український партизан не має права насильної реквізиції будь-якого майна від цивільного населення без рівновартісної заплати.
  7. Український партизан не знає, що таке страх, зрада таємниці, п’янство, розпуста та всякий інший вчинок, що соромив би його самого, його армію, його рід, його націю та ім’я його Славних Предків-Лицарів.
  8. Український партизан ніде не має права дати ані одного пострілу без наказу командира.
  9. Український партизан — це не примусово-мобілізований, а добровільний вояк України, її кращий син.
  10. Український партизан, як вояк в іррегулярних умовах підлягає на свободі ще більшій абсолютній моральній та фізичній дисципліні, ніж регулярний вояк за мурами казарм.
  11. Український партизан є революціонером, вояком та політичним діячем своєї Батьківщини — в одній особі.
  12. Український партизан ніколи не допустить, щоб в рядах його славної підземної армії поширювалось хоч би й у найменшій мірі погане і несумлінне виконання своїх обов’язків.
  13. Український партизан — це найпочесніше звання в Україні.
  14. Український партизан — це вояк, якого Українська Народня Республіка нагородить найдостойнішими званнями та повністю забезпечить майбутнє його родини, як одного з Перших Героїв України.
10 заповідей командира українського партизанського загону
  1. До моменту можливости повної контролі будь-якої території проводити свою збройну боротьбу не великими повстанськими з’єднаннями, а тільки малими партизанськими групами.
  2. Основою основ нашої партизанської тактики є засада — «з-під землі та під землю». Де нема на це змоги — не вести жодних операцій.
  3. Повстансько-партизанське військо повинне діяти всюди, але так, щоб ворог ніколи не мав змоги виявити та несподівано або обложно знищити.
  4. Найменший партизанський відділ не має права розпочинати будь-яку бойову операцію без наказу його вищого командування.
  5. Підставою всякого успіху партизанського війська є його постійна рухливість. Найменший партизанський відділ не має права затримуватися на одному місці довше одного дня.
  6. Абсолютно забороняється командирам партизанських груп допустити хоч би до найменших боїв, накинених нам ворогом. Всі наші бойові операції нав’язуються ворогові з нашої ініціятиви і то тільки тоді та тільки там, де і коли ворог їх найменше сподівається.
  7. Всі бойові операції партизанських груп переводити тільки вночі. Ворог ніколи не має права знати нашої чисельної сили та бачити наше озброєння. Симулювати різну зброю всіма засобами.
  8. Паніка серед ворога — наш стовідсотковий успіх.
  9. Без повної та всесторонньої розвідки про ситуацію ворога — ані кроку вперед.
  10. Без сильної контррозвідки в своєму нутрі — кожну військову одиницю чекає смерть.
10 заповідей українського розвідувача і контррозвідувача
  1. Пам’ятай, що розвідка та контррозвідка — це основа основ твоєї рідної землі та цілої нації. Кожна наймогутніша армія стоїть не тільки на своїй численності та матеріяльному потенціялі, але й на добрій роботі своєї розвідки та контррозвідки.
  2. Пам’ятай, що розвідувач та контррозвідувач — це найпочесніше звання та найвідповідальніше завдання в армії та державі. Коли тебе призначено бути розвідувачем або контррозвідувачем, то це доказ найбільшого довір’я та пошани твого командування до тебе.
  3. Пам’ятай, що де ти не опинився б — ти є найбільше довіреним сином своєї нації, її армії та держави. Доля всіх твоїх товаришів та цілої нації лежить у твоїх руках. Твоя зрада — їх смерть і загибель цілої нації; твоя вірність — їх перемога і твоє щастя і слава.
  4. Пам’ятай, що ти всюди зданий виключно на свої власні сили. Вирішуй всі справи якнайшвидше, але холоднокровне і з розвагою всіх можливих ситуацій. Від правдивости або неправдивости твого найменшого донесення залежить доля багатьох тисяч твоїх товаришів по зброї та безпека цілої нації. Звітуй не те, що хотів би мати, а тільки те, що бачиш і чуєш.
  5. Пам’ятай, що в твоїй найвідповідальнішій службі Батьківщині ти є маленька частина великої всенаціональної цілости, без якої та цілість не може існувати. Розвідувач і контррозвідувач — це безіменні герої нації. У часі твоєї служби зникає твоя особиста гідність та гордість, бо все підпорядковується та жертвується для добра цілої нації.
  6. Пам’ятай, що ти всюди мусиш все чути та бачити, а від тебе та про твою роботу ніхто і ніде не має права нічого знати. Думай одне, говори друге, а роби третє.
  7. Пам’ятай, що ворог не спить, бо його машина постійно діє проти тебе і твоєї нації. У кожній людині, вбачай ворожого аґента. Викликай у всіх людей довір’я до себе, а сам абсолютно нікому не довіряй. Найгрубша стіна та найгустіший ліс мають вуха. Назовні показуй повне довір’я, а внутрі будь обережним. Найменша твоя необережність може бути причиною великої катастрофи твоєї армії та цілої нації.
  8. Пам’ятай, що ворог ніколи нікого не милує. Всі його обіцянки є тільки на те, щоб через твою зраду ліквідувати цілу твою армію та поневолити націю. У випадку нещастя — май мужність радше знищити ворога або вмерти смертю героя, ніж купувати продовження свого життя ганебною зрадою та кров’ю сотень тисяч своїх рідних братів. Вся сила нації, взятої разом, лежить в силі духа кожної її одиниці, діючої окремо. Національні герої не вмирають, а живуть вічно в пантеоні святих кожної нації.
  9. Пам’ятай, що Батьківщина дбає та вічно буде дбати про тебе і твою родину. Ти не є самітний. За тобою стоїть ціла нація. Захищай всіма силами твою Батьківщину, а вона буде захищати тебе цілим її потенціялом. Будь вірним аж до смерти своїм командирам та товаришам. Вони тобі довіряють та кожної хвилини готові жертвувати своє життя. Тільки через глибоку віру кожної одиниці в свій загал та через віру загалу в одиницю — вся нація та її армія, взяті разом, осягнуть повну перемогу.