понеділок, 17 жовтня 2011 р.

Роблю собі ще один дозвіл на ще один ствол. На цей раз гладкий 8-)

Щоби читачі знали, нині для дозволу на придбання, зберігання та носіння мисливської гладкоствольної зброї громадяни, згідно відомчої Інструкції МВСУ №622, яка тим не менше має статус Закону, подають в дозвільну систему РВ за місцем проживання наступні документи (на прикладі Одеського облуправління МВС України. Але є підстави думати, що в Рівному трохи менше довідок потрібно. Тим більш, що я вже володію "нарізняком". Одним словом, взнаю і напишу :):
  • заява на ім`я начальника РВ про видачу дозволу;
  • заповнену картку – заяву;
  • медичну довідку (форма 127-обл.) для отримання дозволу (ліцензії) на об`єкт дозвільної системи;
  • довідку про проходження навчання та здачу заліків з вивчення матеріальної частини зброї, правил застосування та заходів безпеки (м. Одеса, вул. Буніна, 16-а); - це для тих, хто купляє ствол вперше
  • обов`язкове страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі внаслідок володіння вогнепальної зброї;
  • квитанцію про оплату послуг за видачу такого дозволу;
  • квитанцію про сплату коштів за бланкову продукцію; - якась єрунда (розвод лохів)
  • 4 фотокартки розміром 3х4 см; - це вже після придбання зброї. На дозвіл зберігання та носіння
  • паспортні дані; - вказуються в заявах. Ну і треба із собою мати відсканену копію паспорта, котра підшивається до всіх документів.
  • умови зберігання зброї (сейф) - просто в заяві пишеш, що "маю сейф"
Примітка: жирним шрифтом відмічено мої додатки після того як я розібрався з нашими Рівненськими порядками.

Отже, розповідаю про Рівне. Сьогодні взяв один день відпустки і зайнявся медичними довідками. Там вона не одна, а фактично три.

Спочатку заїхав на Драгоманова, 9 (поліклініка №2, старий корпус. Перед пивбаром "Рівень", якщо їхати від вул. Чорновола). Зайшов там до регістратури на першому поверсі (відразу зліва від входу) і прямо запитав "де дають довідки на дозвіл на зброю?" Мене направили на 2-й поверх в тамтешню регістратуру (праворуч від сходів). Там старша пані-реєстраторша попросила в мене паспорт, переписала кудись паспортні дані і сказала медсестрі дати рахунок на сплату послуг по виписці загальної медичної довідки (65 грн. 47 коп.), направлення до нарколога (Студентська, 7) і психіатра (Дубенська, 64). Я їх взяв і поїхав спочатку на Студентську.

На Студентській так само запитав в регістратурі "де дають довідки на дозвіл на зброю?", мене попросили надати паспорт, переписали дані в журнал і направили в кабінет №4. Там лікарка виписала:
  • спеціальний листок, з котрим послала на аналіз крові на наркоту (кабінет №12)
  • і рахунок на сплату послуг по проведенню медобстеження (46 грн.).
Здав кров, маніпуляційна ж медсестра забрала в мене той листок, зробила якісь помітки, сказала оплатити квитанцію і прийти за результатами на наступний день в кабінет №8 до нарколога. З чим я ї поїхав на Дубенську (на "дурку" :).

Трохи довелося ту "дурку" пошукати... але бабусі-пенсіонерки, котрі торгували квасолею, морквою та петрушкою на стихійному невеличкому ринку, підказали мені де вона є. Бабусі, сцуко, все знають! Бабусі - інколи рулєз! :) Вірніше, деякі окремі бабусі - рулєз!
То нарешті знайшов і зайшов в той психодиспансер (знову в тамтешню регістратуру). Там показав паспорт, з котрого пані-реєстратор переписала дані в якийсь свій журнал. Потім виписала мені рахунок на "медогляд" (43 грн.) і сказала після оплати прийти з квитанцією в кабінет... ага, вгадали!.. №4, да :). Коротше, гадаю, що дєд-Чехов в наші часи писав би свій знаменитий роман під назвою "Палата №4" :))

Нюанс: "дурка" приймає оплату виключно через "Укрпошту". Так що мені довелося йти пішака (я вже авто не ганяв) на початок вул. Макарова (це найближче звідти відділення "Укрпошти"). Заплатив і повернувся в традиційний "психокабінет №4".
Там приваблива пані лікарка досить швидко мені виписала сертифікат з голограмою, що я не дебіл і що вона не має застереження до мого права володіння, зберігання та носіння зброї 8-)
Після цього я повернувся додому і смачно пообідав.

Далі тупо поїхав в центр в ощадбанк і здійснив проплату послуг нарколога і поліклініки №2.
За що потім і випив з друзями кави з горілкою (бо коньяку їй-Бо не хотів).
Гадаю, що завтра із самого ранку заберу сертифікат (що я не нарк) із наркологічного диспансеру, але загальну довідку на підставі двох вищезазначених сертифікатів заберу вже, мабуть, аж післязавтра.

Додано 18.10.2011
Сьогодні забрав довідку про те, що я не нарк і не хрон. Поїхав з обома номерними (з голограмами!) довідками (від нарколога та від психіатра) назад в поліклініку №2 і там в реєстратурі на 2-му поверсі (де розташовані всі кабінети медпрофогляду), подивившись на заключення нарколога/психіатра і особливо на квитанцію про сплату послуг :), мені виписали направлення в кабінети №№ 4,8,6. Тобто, до ЛОРа, окуліста (№4), невропатолога (№8) і терапевта (№6).

ЛОРа й окуліста я пройшов аж бігом, буквально за хвилину. А до невропатолога так і не попав, бо там в черзі до нього була тьма-тьмуща народу. Мабуть, судячи з вельми інтелектуального "базару", це був трудовий колектив якогось кабака. Або райцентрівської танцплощадки :). То я, зайнявши чергу, постоявши десь із півгодини і побачивши, що з кабінету ще не вийшла жодна людина, плюнув і пішов на поклон відразу до терапевта (він же й видає "центрову" довідку (також з голограмою) в дозвільну систему на підставі всього попереднього медогляду). Красненько привітався, попросив допомогти... І лікар-терапевт, дуже мила старша жіночка з прекрасною українською мовою, ввійшла в моє положення і без жодних проблем виписала мені цю довідку. Тобто, медогляд я пройшов.

Далі я приїхав на роботу і перед обідом зайшов на 4-му поверсі в "комерційний інформцентр МВСУ". Розпитав чарівну дівчину про порядок видачі довідки про несудимість, взяв рахунок (93,80 грн.), оплатив його в найближчому відділенні Приватбанку, потім разом з квитанцією про оплату, паспортом та сканкопією паспорта знову підійшов до неї, написав заяву на ім"я мєнтовського начальника (забув якої саме посади) про видачу довідки про несудимість і почув, що довідка буде готова за 3 дні. Дівчина навіть взяла в мене номер мобілу, щоби оперативно повідомити коли можна забирати довідку.

Все! Фактично, через 3 дні всі основні документи для отримання дозволу на гладкоствол в мене будуть на руках! І потратив я на них, образно кажучи, півтори доби (але треба таки трохи набратися терпіння стояти в чергах. Ну, і краще всього мотатися по всіх цих канторах не громадським транспортом, а власним авто, бо громадським транспортом/ногами набагато довше буде). Тепер мені можна буде йти на Відінську (це десь перед автошколою з лівої сторони вулиці, якщо їхати від центру) в дозвільну систему і там уточнювати/подавати заяву на дозвіл ствола.

Додано 19.10.2011
Забрав довідку, що я не рецидивіст. І заніс дівчині (Катя її звати. Прекрасна дівчина!) шоколадку.
Сходив на Словацького, 3 каб. 16 (це 2-й поверх) і перефоткав інформстенд (див. фотки).
До речі, як бачите, там не кожен день ці пєрци приймають документи. І, наскільки я зрозумів, мені ще небагато залишилось заплатити... Аж не віриться. Ніби-то всього 18 грн. (для фізичної особи), і ще стільки за терміновість (якщо це щось дасть).

Але виявилось, що ще потрібно мати страховку "про цивільну відповідальність перед третіми особами" (типу, якщо встрелиш когось ненароком). ХЗ скільки це коштує. Ніби небагато... До 50-60-ти грн.. Ну, побачимо...
То завтра думаю попасти в страхову компанію і застрахуватися від цієї напасті. І відразу йти назад в дозвільну систему (на Словацького).

І ще "до речі": дозвільна система по гладкостволах, пневмах та "гумах" в Рівному - на Словацького. По "нарізнякам" - на Відінській (перед автошколою).
Щоб знали!

Додано 20.10.2011
Оформив в "БрокБізнес Сервісі" страховку "цивільної відповідальності перед третіми особами". На 3 роки. Заплатив 51 грн. (три неоподатковані мінімуми).
Далі пішов в дозвільну систему на Словацького, 3. Там взнав, що нема заяв-карток :(. У нас, як у збірної Росії по футболу, завжди все так - то нема гетрів, то бутси не підвезли, то тренер запив...

Але потім в "Ягдташі" його директор та власник Микола Дмитрович мене порадував, сказавши, що має точну інформацію, що довідки з понеділка появляться. І швиденько допоміг мені визначитися зі стволом. Зупинились ми на класичній двостволці-горизонталці ІЖ-26. Покрутивши її в руках, прицілившись навскидку разів із 10, подивившись кілька разів в стволи з різних кінців я аж пищав від захвату! Вже не можу дочекатися коли ця рушниця стане моєю. І ціна її - просто "шара"! Всього 3,500 грн.! То вистачить в мене запасів ще й на всю потрібну амуніцію. Супер! Чекаю до понеділка! Але може ще й у суботу навідаюсь на Словацького... а ну ж в суботу почнуть довідки видавати.

Додано 22.10.2011
В 10-30 сьогодні вже був під дверима дозвільної системи на Словацького. Спеціально прийшов на півгодини раніше, щоби зайняти можливу чергу. Але прочекав 1 годину й 10 хвилин. І так нікого не дочекався. Кабінет був закритий. Людей також не було. Я, було, засумнівався, що сьогодні в них прийомний день, хоча розклад біля кабінету свідчив про протилежне (див. середнє фото вище). І запитав в кабінеті по сусідству (№15). Там мені чемно відповіли, що "мають бути. Може десь вийшли". Але як вони могли "вийти", коли я добре бачив, що ніхто туди навіть не заходив!? Хіба ходять/виходять не як люди, а як карлсони, через вікно 2-го поверху.

Все розумію - могли захворіти, могло щось статися, але невже не можна було папірця якогось повісити/пришпилити на дверях, що, мовляв, "Прийому сьогодні не буде"?! Попросити того ж свого колегу із кабінету №15, якщо самому важко було.

Прочекавши, як я й говорив, більше години, я, образно кажучи, плюнув, в серцях матюкнувся і пішов собі додому. "Разруха не в клозетах, а в головах!" /(С) проф. Преображенский, "Собачье Сердце"/.
Все не можу звикнути до хамсько-наплювательського відношення до звичайних громадян зі сторони держорганів, котрі, сцуко, жеруть в т.ч. мій хліб. Постійно і маніякально хочеться їх розчавити поміж дверима... повільно...

Додано 24.10.2011
Здав! Здав всі документи в дозвільну систему і тепер чекатиму коли звідти передзвонять і скажуть прийти за "зеленкою"!
Абсолютно чесно все пройшов. Нікому нічого не давав "на лапу". Принаймі поки-що :). Але про все по-порядку.

Отже, страхуючись від відмазок щодо відсутності карток-заяв я тупо її перефоткав з інформаційного стенду і потім сам набрав/заповнив в Open Office Writer. Прокатило! Коротше, я все мав із собою окрім оплачених рахунків (відчував, що ті суми та номери рахунків, котрі висять на інформаційному стенді біля дозвільної системи - туфта. Тобто, давно і безнадійно застарілі).

Потім мені виписали 4 рахунки (отут мене мало не підстеріг сюрприз! Добре що трохи більше бабла взяв із собою) на послуги дозвільної системи: на 18, 9, 40 та 105 грн.. Разом з комісією банку (3 грн. за кожен платіж) вийшло 184 грн.. А тарифи (див. найлівішу фотку вище) стверджували, що треба всього 18 грн. платити. То слава Богу, що при мені було 200 грн.. Заплатив ці 184 грн. і відніс назад квитанції. А! Ще здав 3 фотки, котрі не передбачалися серед документів на дозвіл на придбання. А лише потім - на дозвіл на володіння. То я гадаю, що це відразу мєнти оптимізували процес. І оформлюють частину паперів відразу на володіння. Щоби потім менше оформлювати. Ну, побачимо.

Заодно я вияснив, що нарізняк перереєстровувати можна також тут, на Словацького, 3 (міській дозвільній системі), а не на Відінській (в обласній дозвільній системі). І з радістю взнав, що разом з реєстрацією придбаного гладкостволу можна пройти перереєстрацію свого нарізняка. Щоби знову не ходити збирати довідки і платити за те саме. Отут, мабуть, вже треба буде якось "віддячувати". Ну, але побачимо.
Одним словом, УРА! Документи здані. Тепер напишу аж коли отримаю на руки "зеленку". Підведу підсумки і порахую кількість бабла, вкладеного у всі дозволи та реєстрації.
То ще раз перерахую для читачів які папери потрібно мати для Рівненської міської дозвільної системи для отримання дозволу на придбання гладкостволу:
  1. медична довідка спеціальної форми
  2. довідка з інформцентру МВС про несудимість
  3. копія обов"язкового для власників зброї страхового договору про цивільну відповідальність перед третіми особами
  4. заява на ім"я начальника обласного УМВС встановленого змісту
  5. заповнена картка-заява спеціальної форми
  6. 3 фотки 3х4
  7. копія паспорта (сторінки з фото + коли/ким виданий + прописка)
  8. чотири оплачені рахунки за послуги дозвільної системи
Додано 27.10.2011
Ура-ура-ура! Вчора ввечері подзвонили, що можу приходити в дозвільну систему за "зеленкою". Щойно сходив за нею. І результат: "зеленка" на руках (і мінус 100 грн. в кишені) :)
Завтра йду купувати свого ІЖака-26 (добре знайомий досвідчений стрілок охрестив цю рушницю "біноклем". А таки й справді, якщо переламати стволи, то зовнішній вид зі сторони казенника вельми нагадує бінокль :)
Тепер лишилося описати тільки процес отримання дозволу на володіння, зберігання та носіння цього ствола. Проте підозрюю, що там мало чого буде писати. Бо 99% "менінгіту" (чи "геморою", кому як краще сприймати :) я вже пройшов.

BTW, по дорозі з вул. Словацького зайшов у "Ягдташ". То там сьогодні привезли (і зараз стоїть) у супер-варіанті (тюнингований по самі яйця) АКМС-МФ. Оптика, сошки, планка Пікатіні, телескопічний приклад і т.д.. За якихось 11,500 грн.. Проте невідомо який там ствол. Може геть вбитий? Я не заглядав туди... але ціна трохи насторожує. Така комплектація і всього 11,500 грн..

Додано 28.10.2011
МР-43Е (ИЖ-43Е) на руках. Щойно й "замочили" з друзями. Не можу натішитися рушницею! Потім, може, напишу, чому я в останній момент проміняв ИЖ-26 на МР-43Е. Зараз не маю часу :)
З наступного тижня йду реєструвати (отримувати дозвіл на володіння/перенесення/etc). А від завтра відкривається сезон на копитних (може й пушнину - колись в наших місцях було одночасно з копитними. А зараз треба уточнити)!

Додано 02.11.2011
Отже, від цього моменту у моїх взаємовідносинах із дозвільною системою починається дві лінії:
  1. реєстрація новопридбаного гладкоствола та отримання дозволу на його володіння (зберігання, носіння);
  2. перереєстрація свого "старого" нарізняка. Тобто, фактично, по-новому отримання дозволу на його володіння (зберігання, носіння);
Я попросив "свого" дозвільника якось "оптимізувати" ці дві лінії. Причина проста: якби строго слідувати букві інструкцій та законів, то для лінії-2 мені знову треба було би виробляти довідку про несудимість та медичну довідку. Ну, чи не маразм! Я ж їх щойно виробляв і платив за них!

Отже, зараз розповідаю про хід реєстрації гладкоствола (лінію-1). А потім розповім про хід перереєстрації нарізняка (лінію-2), хоча в реалі це все мною робилося одночасно.

Гладкоствол
Сьогодні, коли я поприносив різні папери на нарізняк, мені "дозвільник" тупо ще дав написати заяву від руки (не проканала комп"ютерна роздруківка, котру я кілька днів тому йому заносив!) відносно видачі дозволу на володіння гладкостволом, підшили її до "Лічного Дєла №__", в котрому вже містилася вся та купа паперів та квитанцій, котрі я назносив за весь час, і все. Сказав чекати дзвінка на мобіл, коли я маю прийти і забрати пластикову карточку-дозвіл (це, до речі, саме вона коштує 105,60 грн.).

Нарізняк
В понеділок 31.10.2011 "дозвільник" виписав мені скерування (направлення) на відстріл нарізняка в місцевий НДЕКЦ (науково-дослідний експертний криміналістичний центр МВС), що знаходиться зліва від з-ду "Газотрон" по вул. Гагаріна (між "Газіком" та кафе "Марлен"). З тим скеруванням я пішов в цей НДЕКЦ, і сержант-черговий сказав мені прийти на 9-00 в середу, бо зараз в них гаряча пора - відстріл табельної зброї у силових структур. Мати із собою це скерування із дозвільної системи, спеціальну заяву (бланк котрої він відразу мені видав), власне саму зброю і 3 набої до неї.
Я вдома набрав ту заяву на компі і сьогодні в 8-45 був як штик під дверима НДЕКЦ разом із своїм АКМС та набоями. Після мене зайняли чергу ще 2 людини. Один - точно мєнт (з ПМом, хоча й по-цивільному вбраний), а другий - я не знаю хто і чому він взагалі прийшов сюди, бо в руках у нього нічого не було.
Рівно о 9-00 до нас вийшов молодий хлопець. Експерт-криміналіст. Переглянув мої папери, обдивився АКМС (увага!) на предмет "правильного" шептала одиночної стрільби та закерненої на 300 м прицільної планки (оцього я вже не чекав, бо всюди ж люди говорили, що це фігня собача, і ніяким законом/указом не регулюється). В мене, зрозуміло, все було в повному порядку. Закони ми поважаємо і виконуємо 8-). Після огляду експерт виписав мені рахунок на 66,79 грн. (оплата - обов"язково у Газбанку), забрав у нас всю нашу зброю, набої (в мене ще попросив магазин, котрий я завбачливо взяв. Маленький, на 10 набоїв) і сказав прибути через півгодини.
Тих півгодини мені якраз вистачило, щоби заплатити за послуги НДЕКЦ і повернутися туди. Почекавши ще хвилин 10 я побачив, що експерт вже вийшов і очима шукає нас, власників зброї :). Я підійшов до нього віддав квитанцію, забрав 2 копії протоколу та довідки про відстріл (одна копія лишається мені, а друга - здається в дозвільну систему), красно подякував і пішов собі додому.
Гарненько вичистивши АКМС та пообідавши, десь біля 13-45 я вже був знову у дозвільній системі. Там трохи почекав з обіду "дозвільника" і зайшов до нього в кабінет.
Віддав йому одну копію протоколу та довідки про відстріл АКМС, написав заяву про перереєстрацію, взяв і оплатив рахунки (9 та 105 грн.) за послуги та пластикову карту, здав нинішню пластикову карту-дозвіл (хоча вона мала би бути дійсна до 29.04.2012), подякував та й пішов собі.
Тепер маю чекати дзвінка від "дозвільника" коли приходити й забирати обидва дозволи на володіння: гладкостволом та нарізняком.
Отака в мене була пригода.

Як бачите, нічого особливо складного.
Підсумовуючи все, можу сказати, що по грошах вироблення всіх дозволів на гладкоствол у нас в Рівному складає приблизно 440-460 грн.. Плюс всякі "шоколадки"... гривень на 200.
А перереєстрація нарізняка коштує менше 200 грн..
Не вельми гігантські суми, еге ж?
Особливо для тих, хто дійсно хоче.

Додано 08.11.2011
Нехай в людей не створиться ілюзія, що оце лише зараз, в день совєцького перевороту, я вирішив всі формальні питання...
Але дійсно, вчора ввечері, після 19-30 (час публікації даного посту - 04:17 ЕЕТ) "дозвільник" мене витягнув "в місто" і урочисто вручив обидві пластикові карти-"дозволи". На гладкоствол і на нарізняк.
Ми випили по 2-3 коньяки з кавою, поговорили про те, про се, про полювання, про безпеку, про нинішнє життя, та й розійшлися 8-).

Все!

Не описано тут лише дещицю неформальних відносин. Все інше - правда.

понеділок, 10 жовтня 2011 р.

Рекомендую для читання

Сабдж. Товариш звернув увагу. Особливо imho цікаве починається із 5-ї глави.

"Аннотация:
Взгляд на события с точки зрения инженера-технолога ВПК. Описание организации промышленного производства оружия и боеприпасов из подножного сырья в предельно примитивных условиях. В качестве личного огнестрела, для всех попаданцев, выбран револьвер "Наган" обр. 1895 года. Собираюсь подробно растолковать, почему эта немудрящая машинка полвека стояла на вооружении самой воюющей страны мира, победно прошла две мировые войны и целых сто лет победно служила нашим спортсменам. "

Про хардбол. Вельми корисна стаття

Сабдж. З огляду на важливість в плані популяризації приведу її тут повністю.
Хто в Рівному мене підтримає в плані організації команди?! Бо виглядає, що лише ми у всій Україні пасемо задніх :(
-----------
Які можна назвати найпопулярніші традиційні форми чоловічого відпочинку? Звичайно це полювання та риболовля. Що ж може бути кращого, аніж посидіти із вудкою над річкою, або завалити одним пострілом гарного «підсвинка» дикого кабана? Виявляється – може. Захоплення воєнізованими іграми серед представників чоловічої статі останнім часом набирає обертів. І не тільки в Україні.
Навіть усілякі менеджери та бізнесмени середньої ланки – «білі комірці», або як їх ще жартома називають «офісні ховрашки», полюбляють такий спосіб активного відпочинку та згуртування колективу як, до прикладу, пейнтбол. Й у вихідні залюбки гасають один за одним по спеціальних полігонах щедро «поливаючи» супротивника кульками із спеціальних рушниць-маркерів. Але це, як кажуть, для початківців та ще й на комерційній основі. На пострадянському просторі упродовж останнього десятиліття набув розповсюдження рух прихильників страйк- та хардболу: воєнізованих ігор максимально імітуючих тактику дій малих військових підрозділів. Це справжні ентузіасти та романтики військової справи. Часто – поважного віку, із цілим оберемком нагород та значним досвідом участі у бойових діях.
Коли мені запропонували взяти участь у тренуванні львівської хардбольної команди «Легіон», я, не вагаючись, погодився. Усе ж таки цікаво, що вабить дорослих чоловіків до воєнізованих ігор, й чи схожі вони на славнозвісні «Зірниці» із нашого дитинства?
Від Львова до …Риму
Наша команда наймолодша серед дев’ятнадцяти українських хардбольних клубів. Офіційно ми розпочали свою діяльність наприкінці листопада минулого року, – пояснює лідер команди «Легіон» Павло Грінько.
Середній вік учасників, як говориться, «злегка за тридцять». У когось – власний бізнес, хтось працює у державних або комерційних структурах. Виникло запитання: звідки ж з’явилися такі войовничі уподобанняя у зовсім різних людей? Пояснення знайшлося просто – кістяк «Легіону» утворили військовослужбовці запасу. Лідер команди – у минулому офіцер-автомобіліст, військове звання капітан. Є рядові та сержанти різних військових спеціальностей: військові зв’язківці, офіцери управління, піхотинці тощо. «Знайшлося» товариство за допомогою Інтернету. Ну а щодо мети, «легіонери» прагнуть не забувати військову науку та бути завжди у добрій фізичній формі. Організатори клубу також сподіваються, що із часом до їхніх лав увійде й молодь: юнаки допризовного віку, знайдеться місце і дівчатам. На їхню думку бути фізично витривалим, знати прийоми виживання це значно кращий спосіб проведення вільного часу, аніж вживати спиртне, курити, чи просиджувати за монітором комп’ютера.
Чому команду назвали саме «Легіон»? Ім’я команди львівських «хардерів» (так називають себе прихильники хардбольного руху), народилося колегіально. Оскільки створювати хардбольний клуб розпочали люди із професійним армійським минулим, то ж й у назві акцент було вирішено зробити на традиціях війська професійного. Першим таким у історії світу, беззаперечно, було військо давнього Риму. Оспівана ще у давні часи дисципліна, міць та стійкість римських легіонів і наштовхнула хардболістів узяти для команди це ім’я. А у якості нарукавної емблеми обрати «аквілу» (штандарт у вигляді орла, що тримає у кігтях блискавки. – Прим. авт. ) ХІІІ Парного легіону, сформованого імператором Юлієм Цезарем для участі у війнах у Галлії. Для львів’ян-хардерів дуже імпонував й символ ХІІІ легіону – лев, адже зображення цього геральдичного звіра прикрашає також й сучасний герб міста.
Безпека – не порожній звук
Але повернімося до тренування, або на хардбольному слензі – «боївки». Її було вирішено провести у лісосмузі поблизу Львова. Тренуватися хлопці вирішили зранку, коли у лісі ще не має відпочиваючих. Поясню чому. Хардбол (англ. «hard» - жорсткий, «ball»-куля) — військово-спортивна гра, у якій використовується пневматична зброя калібру 4,5 міліметрів (за міжнародним стандартом «Сal.177». –Прим. авт.) з початковою швидкістю кулі до 180 метрів на секунду. Звідси й суворі вимоги до вибору місця бою. Кулька навіть із такої «повітряної» рушниці може завдати серйозних травм випадковим перехожим. Тож місця проведення хардбольних тренувань і змагань мають бути цілком безлюдними. А як же самі гравці, скажете ви? Невже вони не відчувають болі, коли куля уражає ціль?
Представники інших видів командних військово-спортивних ігор подейкують, що хардбол – продукт фантазії «гарячих голів», яким не вистачає адреналіну. Отже вони самотужки наражаються на небезпеку. Тут я не згідний. Спостерігаючи за ходом тренування я побачив одну важливу деталь: у своїх діях «хардери» ніколи не забувають про заходи безпеки. Гравці усвідомлюють, що мають справу із спортивною, але все ж таки зброєю. Тому боївка розпочалася саме із доведення правил поведінки на полі та обмежень.
Під час гри хардболістів захищає спеціальне спорядження: «підсилені» цупкими матеріями камуфляжі та захисні шоломи. До слова, хардбол у великій мірі кустарний вид військово-спортивної гри. Жодна комерційна фірма не виготовляє промислові види захисного спорядження для хардболу. Тому кожен «хардер» на свій розсуд, виходячи з доступних йому матеріалів і коштів самостійно виготовляє та вдосконалює елементи захисного спорядження. Це, як кажуть самі гравці, одночасно й недолік і перевага. Адже відсутність коштів ще не означає неможливість належним чином екіпіруватися. При наявності матеріалу та обладнання можна спробувати змайструвати маску та допоміжні елементи захисту (наручі, налокітники, захисні бленди до прицілу тощо). «Бідність» хардбольного спорядження служить активним стимулом для гравців розробляти нові, більш вдосконалені у кустарних умовах зразки спорядження. Це стосується і «бойових скафандрів», і вдосконалення зброї. Принцип «Зроби Сам» сприяє поглибленню технічних знань, і часто дає результат у вигляді нових нестандартних конструктивних рішень які знаходять своє корисне застосування у грі. Хтось обшиває свої «обладунки» войлоком, хтось використовує металеву сітку з дрібними вічками. Получається така-собі «кольчуга». Можна, як пояснили хлопці, придбати і БПН (бронежилет прихованого носіння. – Прим. авт.), які є у вільному продажу. Але це, як говорять самі гравці, більше антуражність, аніж практичність. Для тренувань, окрім підсиленого кустарним способом пейнтбольного маски-шолому, гравцеві достатньо одягати на себе щільну одежу, яка захищатиме його тіло від поранень. Як-от камуфльовані куртки та штани, комбінезони, або кілька шарів звичайної одежі, руки мають бути захищені товстими рукавичками. Зрозуміло, що у спекотну погоду гравець може відчувати певний дискомфорт. Але що це у порівнянні із ударною дозою адреналіну, яку отримуєш під час гри? До того ж, «самопальне» спорядження перед грою обов’язково проходить тестування – обстрілюється із усіх видів наявної зброї. Якщо дірок не має – «зелене світло». Можна використовувати у «боївках» та тренуваннях.
Дешево і сердито!
Дехто вважає, що хардбол є більш дешевою альтернативою іншому командному військово-спортивному симулятору – страйкболу. Можливо, адже страйкболісти для відтворення власних сценаріїв використовують не пневматичну зброю, а спеціальні «приводи» із електричним живленням. Коштують вони не дешево. Та й філософія цих схожих за напрямком, але відмінних за манерою ігор різна. Страйкболісти більший акцент роблять на автентичності спорядження, військовій реконструкції. Є команди, які імітують якісь конкретні підрозділи. До прикладу: французький іноземний легіон, або роту повітряно-десантних військ армії Радянського Союзу часів війни у Афганістані. Під це, відповідно, закуповується належна амуніція та зброя. Витрати, щоб похизуватися автентичним одностроєм, або унікальним «стволом» іноді перевалюють за 1000 доларів США.
У хардболі, за словами львівських «Легіонерів», щоб мінімально спорядити бійця, потрібно близько 1500 гривень. Проте, це можна здешевити використавши прокатні модифікації зброї та пейнтбольних шоломів, прокат яких коштує 250-300 грн., решта спорядження обійдеться ще у 500 гривень. А повне спорядження, скажімо, гарного снайпера обійдеться приблизно у 3000 гривень: гвинтівка з оптичним прицілом, пістолет, захист, камуфляжний одяг тощо. Це дає можливість грати гравцям із різним рівнем достатку. Тобто, хардбол доступний для широких мас. Суттєвою є також вартість «розхідних матеріалів». Наприклад, одним з найуживаніших «стволів» у хардболі є пневматична газобалонна гвинтівка виробництва фірми «Crosman». Для того, щоб відіграти насичений ігровий день потрібно мати при собі 4-5 12-ти грамових балончиків СО2 (середня вартість одного до 10гривень за штуку. –Прим.авт.) та близько сотні свинцевих грибоподібних куль (коробки куль по 300- 600 шт. варіюються у ціні від 30 до 50 грн.).
Даунгрейд, як спосіб дотримання правил
Декілька слів про зброю та боєприпаси. Кожен гравець у команді оснащений двома видами пневматики: пістолети, для ведення вогню на ближніх дистанціях й рушниці або штурмові гвинтівки, що стріляють сталевими або свинцевими кульками. В Україні така зброя дозволена законодавством й на її придбання (коштує вона не дорого) не потрібно отримувати дозвіл у відповідних органів. Проте самі «хардери» обмежуються використанням «стволів» із початковою швидкістю кулі до 180 «мис»-ів (сленгове скорочення словосполучення «метрів на секунду». – Прим. авт.). Цей показник швидкості «снарядів» є найвищим серед усіх військово-спортивних ігор. Цупку тканину на такий швидкості кулька не пробиває. Але відчуття попадання зберігаються.
Серед існуючих зразків пневматичної зброї відносно мало екземплярів, які відповідають цій вимозі. Провідні виробники пневматичної зброї виготовляють гвинтівки з початковою швидкістю кулі мінімум 210-220 м/с. Гвинтівки з початковою швидкістю кулі 275-300 м/с належать до так званого «магнум-класу» і користуються найбільшим попитом серед любителів розважальної та спортивної стрільби. Тож, щоб укластися у рамки правил, хардери зумисне ставлять на гвинтівки коротші пружини, цим самим знижуючи швидкість кулі та погіршуючи дальність стрільби ,так званий «даунгрейд».
Кулі до пневматичної зброї існують трьох видів: сферичні свинцеві кульки, сферичні сталеві оміднені кульки та свинцеві «грибкоподібні» кулі (інша їх розповсюджена назва «Діаболо»). Окремо слід зазначити, що правилами хардболу введено обмеження на використання різних видів куль: забороняється застосовувати гострокінечні кулі, а кулі з заокругленою голівкою мають право застосовувати лише власники пружино-поршневих пневматичних гвинтівок лише проти цілей на відстанях від 20 метрів. На менших дистанціях вести стрільбу такими кулями по гравцю категорично забороняється.
«Плюси», «мінуси» та джентльменські принципи…
Хардбол виявився одним з найвдаліших у цій сфері бойових ігор-симуляторів. Для тактичного відпрацювання бойових дій чого тільки не вигадували. До прикладу, французький поліцейський спецназ на тренуваннях із тактики дій використовує пейнтбольне спорядження, а американські та й українські військовослужбовці подекуди застосовують лазерне спорядження (система MILES. – Прим. авт.). Але не варто їм заздрити, найголовнішою незручністю лазера у реальності стали батареї, заряд яких закінчується занадто швидко, і загальна крихкість устаткування. Батьками хардболу вважають радянських бійців-спецпризначенців, які для відпрацьовування бойових ситуацій максимально наближених до реальності першими взялися використовувати пневматичну зброю. У порівнянні з іншими видами військово-спортивних ігор, хардбол має ряд беззаперечних переваг. Найбільшою вважають неможливість ефекту «Матриці». Пригадуєте, як головний герой цього голлівудського блокбастеру спритно ухилявся від куль? А от від кулі, яка летить на швидкості 160-180 м/с сховатися неможливо. Для порівняння, деякі спритники у страйкболі й пейнтболі, де кульки летять зі швидкістю 90 м/с, навчилися картинно від них ухилятись. У хардболі кулю не видно зовсім. Другий «плюс» – значно більша прицільна дальність, аніж у іграх-«конкурентах», в середньому від 50 до 80 метрів. Це також додає неабиякого реалізму. На максимальних відстанях працюють снайпери. Останні є снайперами не відповідно до реконструйованого виду снайперської гвинтівки, як у страйкболі, а за реальними технічними характеристиками зброї. Значний вибір пневматичних гвинтівок з оптичним прицілами робить снайперів реальними, а не удаваними бійцями. При використанні круглоголових куль (винятково для снайпінгу) максимальна дистанція підвищується до 100 метрів. Правда, слід зазначити, що до ста метрів ціль «дістають» лише справжні віртуози. У якості «штурмових» використовуються здебільшого самозарядні пневматичні гвинтівки фірм «Crosman» або «Beretta». У львівських «легіонерів» основна зброя якраз «кросмани». Відстань стрільби із них становить 40-60 метрів. Пістолети та пістолети-кулемети в хардболі стріляють з початковою швидкістю 100-140 м/с – цього достатньо, щоб вражати цілі на відстанях до 20-30 метрів. Висока точність та дальність стрільби пневматичної зброї спричиняє виникнення у гравців життєво важливої необхідності відпрацьовувати тактику ведення загальновійськового піхотного бою та командну взаємодію. У інших військово-спортивних іграх, завдяки низьким швидкостям кульок та ефекту «Матриці», гравець може діяти на полі бою на власний розсуд, покладаючись на швидкі ноги, миттєву реакцію та кількість кульок у магазині. У хардболі швидкість кулі (від якої неможливо ухилитися) та її пробивна здатність (кущі та трава не захистять) залишає мало шансів необачному учаснику уникнути попадання. Непоміченим постріл також не залишиться, в першу чергу тому, що уражений відчує його з ймовірністю 90%.
Отже, за якийсь час, переконавшись у неефективності біганини у повний зріст з хаотичним «засіванням» кулями всього підозрілого, гравець починає освоювати ази тактики загальновійськового піхотного бою Гравець вчиться не тільки бігати і стріляти, а й уважно спостерігати, знаходити і облаштовувати укриття, тренувати всі органи відчуттів, маскуватися, атакувати та оборонятися, освоювати техніку стрільби. І головне – вчиться злагодженій взаємодії із товаришами по зброї. Хардбол навряд чи сподобається героям-одинакам. Ця гра вимагає єдності гравців у наступі та відході, спостереженні або засідці, у обороні та штурмі. Тому, хардбол можна цілком заслужено вважати найреалістичною з військово-спортивних ігор.
Недоліки у грі також є, але їх можна віднести більш до технічної складової. До прикладу, через масивний захист на пейтбольних шоломах, часто стає неможливим використовувати штатні відкриті прицільні пристрої на гвинтівках. Єдиний вихід – оснащення зброї коліматорними (для штурмових гвинтівок) та оптичними прицілами (для снайперських гвинтівок). До того ж впливають й погодні фактори: якщо температура повітря опускається до відмітки – 5 градусів за Цельсієм, то стрільба з пневматичних газобалонних гвинтівок стає неможливою. При низьких температурах вуглецевий газ втрачає можливість швидко розігнати кулю. Кількість набоїв у хардболі – це окрема мова. Відомо, що для швидкого перезаряджання зброї, слід мати додаткові заздалегідь споряджені магазини. А додаткові магазини для пневматики на теренах СНД – рідкість. Не кажучи вже про те, що більшість пружино-поршневих гвинтівок – однозарядні. Тому в хардболі, як і в реальному бою, доводиться берегти кожну кулю. Це можна назвати і перевагою, і недоліком. З одного боку брак набоїв примушує гравця не тільки заощаджувати набої, а й вчитися стріляти влучно, освоюючи техніку стрільби. З іншого боку обмежений боєкомплект накладає суттєві обмеження на ведення бою.
Й, звичайно, «ахіллесовою п’ятою» гри, особливо це стосується новачків, є чесність учасників. Нечесний гравець, отримавши «поранення» свинцевою кулькою, може промовчати, і тоді чекай біди – можна стати персоною «нон-грата» на «боївках» та тренуваннях. Отже джентльменська чесність – один із основних постулатів справжніх «хардерів».
«Теорія» є, хотілося б практики!
Щоб не перенавантажувати читача про сам процес тренування розповім стисло. За три години «легіонери» встигли відпрацювати розуміння жестів-команд, дії під час зміни позиції та перезаряджання, пересування парами та трійками тощо. Також стріляли по мішенях та кидали імітаційні гранати.
Переходити до більш масштабних сценаріїв поки що зарано, – повідомив лідер команди капітан запасу Павло Грінько. – Ми, хоча й маємо військову підготовку, але із часів офіцерської служби дещо забулося. А деякими специфічним навичкам, як наприклад діям штурмової групи, у військовому училищі нас не навчали. Тому хотілося б потренуватися із справжніми професіоналами, наприклад аеромобілістами або розвідниками. Отже, відновлюємо бойові можливості, а багаж знань та навичок збільшуємо користуючись профільною літературою. Теорію потім випробовуємо на практиці. Активно спілкуємося з іншими командами у складі яких є «профі». До того ж й чисельність групи мала – усього сім осіб. Зараз ми активно проводимо роботу із популяризації нашого руху на Західній Україні. Через малочисельність ми змушені були відхилити пропозицію щодо участі у всеукраїнських змаганнях із хардболу, які відбудуться у Павлограді на Донеччині. Але відгукнулися ентузіасти-«хардери» із Хмельницького та Івано-Франківська. Тому, можливо, на початку літа ми організуємо регіональний зліт у Львові. Але ця ідея тільки у проекті. Поки що ми вирішуємо життєво необхідні для існування нашого військово-спортивного клубу завдання: доводимо до ладу спорядження, наявне озброєння. Адже це вимагає хоча й не великих але витрат. Плануємо закупити індивідуальні засоби зв’язку із гарнітурами-ларингофонами на весь особовий склад. Без них ані у грі, ані в реальному бою не досягти злагодженості дій групи. Ну й, звичайно, хотіли б запросити до своїх лав усіх небайдужих, кого зацікавила ідея хардболу і хто має за плечима армійський досвід, або тільки готується до лав Збройних Сил. Аквіла «Легіону» очікує на нових учасників.
Декілька рядків від автора
Спостерігаючи за тренуванням львівських «хардерів» декілька разів перехоплював себе на тому, що й сам би залюбки приєднався до гравців. Настільки реалістично і захопливо, хоча й виснажливо виглядає сам процес «боївки». Відзначу, що у силових структурах країн СНД, особливо у Російській Федерації, елементи хардболу активно використовують у процесі бойової підготовки військовослужбовців. А у якості форми військово-патріотичного виховання молоді це взагалі унікальна знахідка. Загальне резюме від спілкування на форумах «хардерів» із молоддю призовного віку: серед юних хардболістів чоловічої статі армійська служба не викликає неприязні, а навпаки стимулює до неї.