Діяльність більшовицьких диверсійних груп "червоних партизанів" протягом 1943-1944рр. в Україні. Архівні документи. (URL)

Набрів на сабдж. Знайшов там в т.ч. і про "героїчну" діяльність червоних партизанів (у величезній своїй більшості п'янюг та бандитів-гопників, котрі протягом року не здійснили жодної військової операції проти гітлерівців, а лише пиячили і грабували місцеве населення) на території Рівненщини-Волині, тобто на теренах моєї Малої Батьківщини. Ось лише кілька цитат з цілого ряду документальних свідчень самих більшовицьких командирів:

"Лаврентій Берія 23 січня 1943 року надіслав главі ЦШПР Пантелеймонові Пономаренку такий документ:

"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі м. Рівне, таке донесення:

„Особовий склад 12-го батальйону Сабурова гуляє, пиячить, тероризує та грабує про-совєтськи налаштоване населення, в тому числі навіть родичів своїх бійців.

На мої претенсії комбат Шитов і комісар обіцяють припинити цю антисовєтську роботу, проте діють нерішуче, намагаються прикривати осіб, які займаються бандитизмом (супер! - О. Г.). Роблю нові спроби домогтися перелому, прошу діяти через Сабурова.

Буде краще, якщо батальйон перебазується до лісу між Ковелем і Рівним".

Народний комісар внутрішніх справ СССР Л. Берія.

Розіслано:

т. Сталіну

т. Молотову

т. Пономаренку"⁷.

Аналогічний документ датовано 25 січня:

"НКВД СССР повідомляє отримане від свого працівника, який перебуває в тилу противника в районі Рівного, УССР, таке донесення: „У район нашої діяльності прибув 7-й батальйон загонів Сабурова, партизани якого здійснюють нечувані пограбування, займаються бандитизмом, пиячать, роз'їжджають селами у формі німецьких солдатів.

Мешканців, які тікають (від партизанів) до лісу, розстрілюють, пограбували інженера, лісничого.

Населення, яке ненавидить німців і яке ми підготували до повстання, у паніці""⁸.

Комісар загону Ковпака Семен Руднєв 15 червня 1943 року у своєму щоденнику записав: "За розповідями наших розвідників, сьогодні вночі в Сновидовичах здійснював операцію Мельник (полковник Яків Мельник, не плутати з керівником ОУН(м) Андрієм Мельником - О. Г.), точніше не операцію, а грабунок, у населення позабирали не тільки худобу, але й носильні речі. Населення й наші бійці обурені"⁹.

Загін Мельника дислокувався не в Рівненській, а в Житомирській області, проте стиль поведінки його партизанів не відрізнявся від грабунків "чернігівських і волинських князів" - Сабурова й Бринського.

Повідомлення від 20 червня 1943 року начальника Штабу партизанського руху Рівненської области генерал-майора Бегми частково пояснює причини такої поведінки партизанів:

"ЦК ВКП(б) тов. Маленкову

ЦК КП(б)У тов. Хрущову

На території Західної области (правобережної України - О. Ґ.), в її лісовій частині, зокрема в Рівненській області, на початку Вітчизняної війни розвідувальне управління залишило невеликі спеціальні групи з суто розвідувальних міркувань.

З розвитком партизанського руху в Україні ці групи почали швидко зростати за рахунок місцевого населення, утікачів з полону тощо. Ці групи перетворилися на великі загони. Так, приміром, загін полковника Бринського - „Дяді Пєті" - виріс до 300 осіб, капітана Каплуна - до 400, майора Медведева - до 600. Отже, своєю роботою вони переросли завдання спецгруп, стали відомими в області й перетворилися на звичайні великі партизанські загони, з тією лише різницею, що люди цих спецгруп охороняли штаби, заготовляли харчі, проте більш як за рік не провели жодної бойової операції.

У цих загонах відсутня інституція комісарів, немає ні комсомольських, ні партійних організацій. Унаслідок такої бездіяльності, відсутності контролю та виховної роботи серед особового складу люди розбещуються, є багато випадків самовільних розстрілів ні в чому не винного населення, (спостерігаються) масові пиятики, хуліганство тощо.

Ці три загони - Бринського, Каплуна, Медведєва - знаходяться в Рівненській області УССР, тоді, як штаб їхній, або, як вони іменують з'єднання Героя Совєтського Союзу "Батя", командир цього з'єднання капітан Чорний" перебуває в Білорусі, за 200 кілометрів від цих загонів і тільки один раз на 1,5 або 2 місяці надсилає своїх зв'язкових для отримання інформації та вказівок, що їм робити, коли ці загони складаються з місцевих мешканців і (стоять) буквально за 10-15 кілометрів від наших штабів"¹⁰.

Іншими словами, перелічені в уривку партизанські загони з німцями не воюють, а тільки й роблять, що грабують місцеве населення.

Проте, мабуть, найбільш вражаючу оцінку "господарювання" совєтських партизанів в Україні дав командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака Петро Вершигора в січні 1944 року у звіті до УШПР:

"Усе Полісся, за винятком Сарни - Ковель, Ковель - Брест і Сарни - Лунінець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарни до Бугу була поділена між УПА і з'єднаннями совєтських партизанів, витіснених з Горині.

Західний берег р. Горині, райони Стидень, Степань, Домбровиця, район Колки-Рафалівка перебували в руках УПА, за ними до Стоходу Совєтські партизани від ріки Стоход на Захід - повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані - якась біла пляма на карті Полісся...

Економічний стан районів, контрольованих УПА, сприятливіший, ніж у Совєтських, населення живе заможніше й менш пограбоване..."¹¹.

УПА (Українська Повстанська Армія) була лютим ворогом червоних партизан, тому оцінка Вершигори не може бути в даному разі зумовлена кон'юнктурою.

Через місяць, 27 лютого 1944 року, той же Вершигора писав у радіограмі до УШПР на ім'я Тимофія Строкача: "...Протягом майже всього 1943 року на Волині діяв антинімецький рух, народ повставав проти німців. Націоналісти очолили і спрямували його в русло повстання антипольського...

Чи винні вони (українські селяни - О. Ґ.) у тому, що керували повстанням не большевики, а націоналісти? Гадаю, що винен у цьому не народ, а ми з Вами, особливо Волинські й Рівненські партизанські князі-нероби, які сиділи під носом у народа в очікуванні повстання, проте й пальцем не поворухнули, аби очолити його.

Середняк схилився в бік кулака-націоналіста й не без допомоги совєтських партизанів [...]

Особливо мене непокоять партизанські з'єднання, які відважно прямують в обозі Червоної армії. Річ у тому, що ми - армія без інтендантства, і припинити мародерство й бандитизм можемо лише в єдиний спосіб - воювати, а коли люди не воюють, значить, народ стоїть (стогне? - О. Ґ.) і виє від грабіжників. Це неминуче. З'єднання на кшталт Шитова на Волині, та ще в тилу Червоної армії мене дуже непокоять: „Ми той загін, що бере все підряд", „тітко, відкривай шафу. Ми на операцію приїхали", - це воєнна доктрина Шитова і його армії"¹²"

У 1944-1950 pp., зокрема з ковпаківців-українців набиралися так звані "спец-групи" НКВД-МГБ³¹. Ці загони діяли під видом партизанів УПА, провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і/або вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців.
В інтерв'ю з автором цих рядків останній головнокомандувач УПА Василь Кук свідчив, що "провокації були найефективнішою методою боротьби проти повстанського руху"³².