середа, 19 травня 2010 р.

Коротко про політичне вбивство

Мені нижченаведена стаття (взята з сайту "Партизан") чомусь видалася цікавою 8-). Тому й вирішив передрукуватии її тут.
--------------

Політичне вбивство

Політичне вбивство - умисне убивство політичного або громадського діяча з політичних, ідеологічних або воєнних причин.

Відомо, що злочини та утиски розробляються та реалізуються конкретними особами. Вони або представляють, або є задіяними у діяльності держави-окупанта чи злочинної влади. До них належать вищі керівники держави, чиновники всіх рівнів, командуючий та старшинський склад військових та поліцейських формувань, представники засобів масової інформації, лояльних до окупаційного режиму. Маючи в руках усю повноту влади та інструмени примусу для реалізації владних повноважень, вони мають можливість у загальнонаціональних масштабах приймати та виконувати доленосні рішення, які можуть вплинути на саме існування поневоленої нації. Такі рішення призводять до:

  • часткової або повної ліквідації національного суверенітету поневоленої держави;
  • підкорення національної економіки інтересам держави-окупанта,
  • фізичного знищення збройного Руху Опору;
  • обмеження або ліквідація на законодавчому рівні прав та свобод громадян поневоленої держави;
  • застосування засобів інформації для духовного знищення поколінь поневоленої нації.

Відповідно, рух Опору має всіма можливими засобами запобігати втіленню загарбницької політики окупанта. Політичні вбивства у практиці партизанської боротьби займають чільне місце.

Політичні вбивства вищевказаної категорії осіб мають наступний позитивний ефекти:

  • Військово-політичний. Можливість часткового або повного припинення, тих чи інших заходів, ініційованих ліквідованим на шкоду поневоленій нації.
  • Пропагандистський. Акт революційної помсти - покарання організаторів та виконавців злочинів проти поневоленої нації, демонструє силу та міць руху опору окупантам, що спонукає поневолену націю до актів непокори окупаційній владі.
  • Псиохологічний. Вкорінення серед окупантів та колабораціоністів, атмосфери страху та безвиході, яка у свою чергу впливає на подальшу діяльність всього апарату управління;

Обгрунтування політичного вбивства

Керівник (або керівництво) Руху Опору або окремий командант перед здійсненням політичного вбивства має ідеологічно та практично його обгрунтувати.

При виборі об'єктів слід керуватися такими принципами:

Принцип відповідальності за злочини – обєкт підлягає ліквідації за конкретні фактично доведені злочинні дії на шкоду поневоленій нації.

Приклад. Політичне вбивство Організацією Українських націоналістів міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького стало помстою за ініціювання та проведення ним пацифікації – репресій, проведених польською владою із застосуванням поліції та армії проти цивільного українського населення Галичини, яка входила в той час до складу Польщі. Як організатор та іденйний натхненник Пєрацький був визнаний відповідальним Оунівцями за цей злочин та ліквідований 15 червня 1934 року бойовиком Григорієм Мацейком.

Міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький (28.05.1895 - 15.06.1934),
ліквідований ОУН як організатор масових репресій проти української нації.

Принцип персонального покарання – при здійснені убивства ліквідації підлягає лише обєкт, та особи які здійснюють його охорону. Слід уникати будь яких випадкових жертв при реалізації замаху. Не допускається здійснення актів тероризму та колективної помсти людям, які непричетні до злочинної діяльності об'єкта.

Пинцип ефективності – ліквідації по можливості мають підлягати лише видні фігури окупаційної влади. Осбливо пильно слід аналізувати дільність чиновників та службовців нижчих рангів. Багато хто з них часто служить та реалізує злочинні вказівки згори через страх покарання, скрутне матеріальне становище. Ліквідація «дрібних сошок» часто може приносити діаметрально протилежний ефект. Серед даного прошарку людей слід набувати законспірованих інформаторів, діяльність яких може принести велику користь.

Організація та виконання політичного вбивства

Власне політичне вбивство складається з двох етапів: розвідка та замах.

Після обгрунтування розпочинається безпосередня підготовка до проведення операції. Найголовнішою запорукою у досягненні успіху є детальна розвідка. Кожна людина, в силу цілого ряду причин має свій розпорядок дня. У пересічної людини це часто заключається у формулу: дім - робота, робота - дім. Державні чиновники також мають дещо подібне, тільки у більших масштабах.

Тож першочерговою задачею розвідки є вивчення робочого та повсякденного життя об'єкта. Стеження має здійснюватися двома способами: стеження «зі сторони» групи або кількох груп спостерігачів, які за допомогою спецзасобів мають відстежувати рух об'єкта; стеження «всередині» у випадку, якщо у оточенні об'єкта знаходиться інформатор опору.

Останні є джерелом найбільш достовірної та оперативної інформації. Також вони можуть стати і виконавцями замаху. Але робота таких людей вельми ризикована. Існує ймовірність їх викриття, або гірше, перевербування на користь ворожої контррозвідки. Тож використання законспірованої агентури у якості виконавців замаху має здійснюватися лише у вийняткових випадках.

Приклад. Ліквідація 21 червня 1943 року радянськими спецслужбами генерального комісара німецької окупаційної адміністрації у Білорусі Вільгельма Кубе була здійснена руками Олени Мазаник. Інка була прийнята на роботу покоївкою у мінський особняк Кубе. 21 вересня 1943 року Мазаник встановила у спальні Кубе під ліжком вибуховий пристрій, який спрацював вночі 22 вересня. Вільгельм Кубе загинув на місці.

Вільгельм Кубе (13.11.1887 - 23.09.1943);
Радянські спецслужби довго полювали на нього. Після кількох невдалих замахів, було вирішено ввести
у його оточення агента - Олену Мазаник. Лише її спроба виявилася вдалою.

Вищевказаними засобами розвідки шляхом збору та аналізу інформації на об'єкт складається розгорнуте досьє, у яку включається вся наявна інформація про об'єкт.

Досьє має містити: індивідуальну інформацію про об'єкт (зовнішність, стан здоров'я, особистісні звички та вподобання, біографія, родинні зв'язки), та службову (місце роботи, посада, наявність начальників та підлеглих, місця проведення дозвілля) та тактичну (наявність, відсутність, озброєння охорони, наявність відсутність міліції на місці роботи та шляхах слідування, тощо). Дана інформація служить для визначення місця, часу та способу замаху на об'єкт, які сприятимуть виконанню вбивства без будь яких втрат з боку руху опору.

Після збору всієї інформації партизанська група має приступати до безпосереднього виконання замаху на життя об'єкта. Політично вбивство може здійснюватися шляхом засідки на маршрутах пересування обєкта, обстрілу або наскоку на будівлю у якій перебуває об'єкт.

Деякі типові ситуації

Об'єкт замаху проживає у звичайному панельному будинку, охорона в якому відсутня. О 08.00 за об'єктом прибуває службове авто з шофером, і направляється на місце роботи, яке знаходиться у центрі міста.

Ймовірно що замах у центральних кварталах міста, де багато сторонніх перехожих та поліцейських формувань заздалегідь приречений на провал. Доцільніше його провести або за місцем проживання об'єкта, або на шляху слідування від дому до роботи.

Приклад. На протязі 90-х років у Росії та теренах СНД убивства «в підїздах» міцно увійшли у сторінки чисельних кримінальних воєн, жертвами яких ставали бойовики та видні кримінальні авторитети організованих злочинних угрупувань. Таким самим чином здійснювалися убивства видних політичних діячів та журналістів. Убивства відбувалися за стандартною схемою. У підїзді або на виході з нього, на обєкт очікував убивця, який розстрілював його за допомогою пістолета, і негайно тікав, лишаючи збою на місці.

У 90-х роках ХХ ст. радянський пістолет ТТ забрав десятки життів
у криміналих "розборках" на теренах колишнього СРСР.

У наш час рідко хто з високопоставлених політичних діячів залишається без досвідченої та добре озброєної охорони. Відповідно будь який напад буде супроводжуватися значним ризиком. В такій ситуації можливими є декілька способів ліквідації об'єкта:

Організованою засідкою групи, оснащеною важким озброєнням. Приклад. 17 вересня 1980 року у столиці Парагваю Асунсьйоні в результаті засідки групою аргентинських партизан за підтримки революційної влади Нікарагуа було ліквідованого колишнього диктатора Нікарагуи Анастасіо Сомосу. Рятуючись від помсти розгніваного народу Сомоса втік до Парагваю під захист диктатора Стреснера. Броньований лімузин Сомоси, який зупинився на червоне світло на перехресті вулиць, було знищено пострілом з гранатомета РПГ-7 та розстріляно за автоматів групою з 7 бойовиків.

Останній диктатор Нікарагуа Анастасіо Сомоса(05.12.1925 - 17.09.1980);
Ні покровительство чужої держави, ні броньоване авто не врятували його від помсти власного народу.

Броньоване авто марки Mercedes-Benz, у якому персувався Анастасіо Сомоса, знищене пострілом з гранатомета.

Безконтактною засідкою з застосуванням вибухових пристроїв. Приклад. Італія. 23 травня 1992 року на трасі коло міста Капачі від рук сицилійської мафії загинув відомий магістрат та борець проти мафії Джованні Фальконе. Замах було здійснен за допомогою вибухового пристрою, встановленого коло маршруту проїзду автомобіля судді. Надпотужний вибух вщент розірвав броньований автомобіль Фальконе. Разом з ним загинули його дружина та троє охоронців.

Джованні Фальконе (18.05.1939 - 23.05.1992);
людина, яка у боротьбі з організованою злочинністю не знала слова "компроміс",
була для італійської мафії ворогом №1.

Здійснення замаху зі застосуванням снайперської гвинтівки. Снайперські гвинтіки широко уживаються поліційними та контртерористичними підрозділами для знешкодження та ліквідації особливо небезпечних злочинців. Також снайперські гвинтівки стали «фігурантами» багатьох гучних убивств політичних діячів, бізнесменів та кримінальних авторитетів. Серед них зі снайперських гвинтівок були вбиті борець за громадняські права Мартін Лютер Кінг, президент США Джон Кеннеді.

У теперішній час вбивство за допомогою снайперської гвинтівки
вважається одним з самих ефективних способів ліквідації.

Немає коментарів:

Дописати коментар