понеділок, 7 жовтня 2013 р.

Вихід на полювання 05.10.2013

Мій трофей (фотка клікабельна)
Після виїзду всім сімейством на гриби в суботу 28.09.2013 вирішив наступну суботу (05.10.2013) присвятити полюванню. Бо гриби вже набридли. Вірніше, не стільки набридли гриби, як тягнуло на полювання :).
Отож, провівши свого синочка Андрійка в хореографічну школу на заняття, я взяв заздалегідь спаковані речі (наплічник, амуніцію, рушницю), вплигнув в камуфляж і виїхав "танком" (моя Нива-21213 "Тайга") в село Суськ. Там ще мав на хвильку заскочити до тещі дещо їй залишити і дещо забрати, проте в той день так і не довелося зустрітися з тещею - розминулися з нею.
Одним словом, після короткої розмови із кумом Толіком я знову плигнув в "танк" і заїхав за село. Там відразу за сільським кладовищем є досить цікавий та перспективний (в мисливському плані) шматок стариці річки Горинь у вигляді підкови (див. google-карту).
Google-карта стариці (клікабельна)
Ми колись школярами там зупинялись на ночівлю і досить успішно рибалили (в основному брав лящ та сом, але зустрічалися також сазан та щука), але з того часу ця мальовнича ділянка заросла, обміліла та вкрилася ряскою. Отой більш світлий колір на карті - це і є стариця, вкрита ряскою. Зокрема береги заросли чагарником суцільною смугою, мабуть, метрів із 10-12 завширшки. Пролізти крізь той чагарник, в супроводі шаленого шуму (зарослі чагарнику вперемішку з ожиною та, головно, сухе осикове листя та хмиз під ногами), можливо лише в 2-х - 3-х місцях, де він трохи рідший. Мисливці мене зрозуміють - ця частина стариці перетворилася в ідеальне місце для відгодівлі диких качок.
Я достеменно знав, що в цей час (2 місяці після відкриття полювання, при даній погоді та при даній "густині місцевих мисливців на одиницю площі") там будуть качки. І місцевий житель, котрий неподалік вибирав на своєму полі кукурудзу, лише підтвердив мою впевненість, сказавши, що бачить їх там кожен день, коли йде рибалити. Питання було лише в тому як підібратися до качок на відстань влучного пострілу. І похвалюся тим, що цю проблему після довгих роздумів та двох невдалих спроб мені таки вдалося вирішити :-Р.
Поставивши "танк" біля кущів, метрів за 70 від стариці (точка A на карті), я помалу побрів наліво, в сторону "нового" русла Горині. Тобто, я намагався спершу обережно зайти з нижнього торця "підкови", щоби проглянути на масимальну відстань вздовж "підкови" що там робиться . На карті це нижній край стариці (точка В на карті), там де води практично не видно. (Відразу зазначу, що надалі буду опускати епітети на зразок "вкрай обережно", "намагаючись не здіймати найменшого шуму", "просування на 3 метри зайняло в мене 5-6 хвилин" і т.д.. Це "і коню понятно" /(С)/). І почув шум та звуки качок, котрі паслися собі на рясці далі, за зарослями осоки та лепеха. Але самих качок з цього місця видно не було.
Обережно я повернувся по своїх слідах назад на луг до машини і став думати-гадати як би то правильно вчинити. Як же ж добратися до тих качок на постріл! В процесі думання з'їв смачного пирога з вишнями та запив компотом з яблук :).
Так і не придумавши нічого оригінальнішого за "спробувати обережно продертися крізь чагарник" я почав реалізовувати задумане приблизно в тому місці, де на нижній частині "підкови" починається основне плесо (поміж точками B та D на карті). Там чагарник ніби-то був трохи рідший. Але не встиг заглибитися ще й до середини чагарника, як качки з шумом та кряканням почали сполохано здійматися та летіти на бриючому польоті поздовж підкови на дальній (на карті верхній) її кінець. Псякрев, вони мене побачили та/чи почули першими, ніж я їх!
На той момент, в гарячці полювання, прийшла думка, що слід негайно потиху обійти старицю і підкрастися до качок з дальнього кінця, сподіваючись на те, що там ландшафт більш сприятиме підкраданню.
В принципі, так і було. Верхній кінець "підкови" передбачав трохи розрідженіший чагарник, оскільки там проходить здавна відома стара вузька стежина, протоптана браконьєрами-рибалками, котрі в тому місці ставлять сіті на новому руслі Горині. Мене ж цікавило не нове русло, а стариця.
Обійшовши "підкову" по периметру і обережно розсуваючи руками гілля, я хвилин за 5-7 дійшов до місця (точка C на карті), з якого було досить нормально видно відповідну частину "підкови". І... побачив лише хвіст останнього селезня, котрий помалу відпливав за поворот :). Звісно, селезень вже перебував за межами допустимого пострілу. Тобто, качки знову вчуяли мене, але на цей раз не сполохано відлетіли, а просто відпливли приблизно в центр "підкови", під самий її правий берег.
Оцініть різницю: "в паніці зі сполоханим кряканням відлітати" vs "помалу відпливати" - саме в цій різниці й криється основна "таємниця" мисливця. До її розгадки мені ще залишалося близько півгодини... Повертаючись ретроспективно назад, можу сказати, що саме розуміння даного факту послужило мені головним ключем до розв'язання проблеми "яким чином перехитрити качку".
Я помалу покинув нинішнє місце і знову повернувся на луг до стоянки свого "танка". І знову задумався.
Фактично виходило так, що качки в любому випадку:
  • або бачили мою постать крізь просвіти в гіллі (хоча камуфляж і допомагав, але маю підозру, що недостатньо. Можливо демаскували мене чорний ствол рушниці, чорні високі халяви берців та порівняно біле обличчя. Цього дня в мене не було ні часу, ні можливості емпіричним шляхом перевіряти ці припущення. Просто наступного разу я таки виключу ці фактори шляхом більш ретельного маскування - бахіли із старих камуфляжних штанів на халяви берців + якась камуфляжна шматина на ствол рушниці + коричнево-брудно-зелена гуаш/акварель на обличчя)
  • або чули як я рухаюся, бо сухий хмиз та листя створювали шалену тріскотню. І на це нема жодної ради - левітувати над землею я не вмію. Хіба засідка. Тобто, завчасу пробратися на зручне місце, нехай і сполохавши в той момент качок. І сидіти тихо, немов миша, чекаючи коли качки знову повернуться. Але до цього слід готуватися завчасу, а не спонтанно. І я обов'язково ще перевірю такий варіант. Можливо, навіть в наступну суботу-неділю
А наразі маю конкретну патову ситуацію. Гратися із качками в цюцю-бабу мені зовсім не хотілося. Вони мене "зачепили за живе"...
Перша реально перспективна думка прийшла мені в голову досить несподівано. Гадаю, щов тій, чи іншій мірі сформували її три фактори:
  1. чітке розуміння того, що різна поведінка качки ("в паніці відлетіла" vs "відпливла від гріха подалі") викликана різним сприйняттям нею рівня загрози,
  2. захоплення в юнацькі роки повістю "Віннету" Карола Мея. В ній дуже класно описана психологія пластуна-розвідника (на прикладі Old ShutterHand'a та його друга Winnetou), котрий незліченну кількість разів кудись підкрадається, та його реакція на різноманітні небезпеки :)
  3. минулорічні розповіді кума Толіка, мисливця із 30-річним стажем, про те, як йому неодноразово доводилося до качок підкрадатися повзком (проте тоді ці його розповіді я сприймав зовсім в іншому ракурсі: гадав, що це стосується лише відкритої води та чистих берегів, коли навіть піднята голова могла сполохати качок).
А ключем до розв'язку було наступне "наводяще" запитання: а як себе поводить качка, коли до води через оті чагарники пробираються, скажімо, собаки, лисиці, бобри, чи будь-яка інша звірина? Я ніколи не чув розповіді про те, щоби качка їх полохалася. І сам не бачив. При цьому знаю від кума Толіка та місцевого населення, що і качка, і заєць ніколи не перебуватимуть там, де випасається худоба (корови та/чи коні). А чим відрізняється одна звірина від іншої та від людини? В першу чергу силуетом!!! Людина, корова та кінь набагато крупніші від собаки! Людина крупніша за лисицю, чи собаку навіть коли підкрадається сильно пригинаючись!
Еврика? - то ж перевіримо!
Я зняв із себе наплічник і розгрузку, повикидав із кишень геть усе, що могло заважати. Залишив в кишені парки лише 2 набої: з 2-м номером шроту та "нулівку". Ну і, само собою, взяв із собою ще рушницю та камуфляжну кепку.
Десь метрів за 5 від чагарника (в тому місці де його лінія утворює "зуб" - точка D на карті - якраз за цим "зубом" чагарник також трохи рідший, бо там колись було популярне рибальське місце) насунув камуфляжну кепку мало не на очі, встав на коліна та лікті і почав помалу просуватися до берегової лінії. Коліна та лікті негайно стали мокрі та брудні, за що подумки я матюкнув себе, бо ж маю вдома наколінники та налокітники спеціально для таких випадків! Але чомусь не взяв їх із собою. Не розраховував, що попаду в таку ситуацію. Ну, але менше з тим...
Сухе листя та галуззя несамовито тріщало під ліктями та колінами. Чагарник та ожина з голосним характерним звуком дряпали камуфляжну парку. Здавалося, що не лише качки, але навіть хробаки на метр під землею і в околі 100 метрів негайно повтікають від цих звуків. Але - о дивина! - качки продовжували пастися собі на рясці, видаючи звичайний характерний шум  качиного обіду (плюскотіння та мирного крякання). Правда, інколи затихаючи, немов періодично контролюючи свій периметр безпеки (напевно так воно і було). В такі моменти я завмирав на місці, немов кіт, що підкрадається до горобців - я часто спостерігаю за поведінкою на вулиці свого кота Пляма :).
Панове, хвилин за 10-12, постійно підтягуючи за собою рушницю, я де навкарачки, а де й по-пластунськи (повзком) подолав десь метрів 8 чагарника і опинився приблизно за 2 метри від берегової лінії (точка D на карті), звідки, нехай і через гілляки, але вже добре бачив зграйку качок метрів за 50-60 від мене. В принципі, теоретично, стріляти вже було можна, враховуючи те, що правий ствол (напівчок) в мене був заряджений шротом №2, а лівий (чок) - №0. Похвалив ще себе за передбачливість, що навіть і не планував використовувати №5, з котрим ходив на полювання три тижні підряд, починаючи із моменту його відкриття. Враховуючи те, наскільки качка "зміцніла на перо" та відгодувалась, а ще її набуту сторожкість та полохливість (через 2 місяці після відкриття полювання вона вже не підпустить мисливця на відстань, де №5 може бути ефективним), гадаю, можна стверджувати, що №2 при цих умовах є найбільш ефективним номером шроту.
Отож, помалу я почав готуватися до пострілу. І через дві секунди мало все не зіпсував :)
Із лежачого положення стріляти було неможливо, оскільки лінія вогню була перекрита гіллям чагарника. Слід було підвестися для проведення пострілу з коліна. І ось, помалу встаючи на одне коліно та одночасно підводячи ствол рушниці, я таки сполохав качок - вони почали злітати!
Ремарка: до цих пір думаю "чому?". Варіантів відповідей маю аж три:
  1. хоча піднімався на коліно та зводив рушницю я повільно, проте, мабуть, все ж недостатньо повільно - качки завважили занадто нехарактерний для природнього середовища рух, котрий був занадто "дисонансним" відносно натуральних, "природніх" рухів флори та дикої фауни,
  2. качки таки завважили чорний ствол рушниці,
  3. і перше, і друге в комплексі.
І лише одна з качок, остання в зграї, на півсекунди затрималась - в неї я і встиг прицілитися та вистрілити. Відстань по прямій до цілі була ніяк не менше 50-60 метрів. (Іще одне - ніколи не прицілюйтесь та не стріляйте в "середину зграї". Ви завідомо нікуди не попадете - я особисто це вже двічі перевірив. Хіба геть випадково. Натомість прицілюйтесь та стріляйте виключно в конкретну одиничну ціль, хоч би перед вами був табун качок розміром із слона!).
Качка, майже встигнувши піднятися на крило (проте ще не відірвавшись ногами від води), важко впала назад у воду і почала шалено борсатися, переміщуючись в напрямку близького топляка. Добре знаючи про виняткову здатність пораненої качки сховатися від мисливця, я, ні секунди не гаючись, добре вицілив і гахнув "нулем" з лівого ствола (при цьому добре пам'ятав вельми важливу річ - якщо качка сидить на воді, то цілитися слід обов'язково по "ватерлінії", інакше шрот піде вище цілі. Це досить відомий серед досвідчених мисливців оптичний обман). Качка майже відразу припинила борсання і почала поволі обертатися навколо своєї осі. Проте невелика течія стала відносити її до середини стариці. Я притьмом кинувся в те місце (по дорозі прихилив рушницю до якогось дерева, добре запам'ятавши до якого саме :)), пробіг із півсотні метрів і почав із надзусиллями продиратися крізь дикий чагарник. По дорозі в зарослях чагарника на щастя натрапив на кимось давно покинуту суху ліщинову палку довжиною метрів 4 і прихопив її із собою...
Біля самого берега побачив, що качка плаває догори ногами, і повільна течія вже віднесла її мало не на середину русла! Довжини ломаки вже явно не вистачало (а без неї я взагалі не знаю як би діставав цю качку - хіба треба було би роздягатися і лізти голяка в болото, ризикуючи загрузнути в муляці). Але тут мені допомогло старе сухе дерево, нахилене над водою, по стовбуру котрого я й пробрався метрів на 2-3 в напрямку качки, доки воно не вломилося і не впало разом зі мною у воду :). А далі було вже все-одно... Води було по, кгхм..., трішки нижче пояса, і вона була холодна 8-). Проте по стовбуру гнилого дерева можна було пройти ще метр-півтора-два, не вгрузаючи в мул. І нарешті довжини палки вистачило, щоби підтягнути качку до берега і вибратися на сухе... Побув, одним словом, ще й мисливським псом :)
Руки тряслися, а душа співала :))). Полювати враз перехотілося. Основна причина - я не хотів більше вбивати качок. Мені вистачило цієї однієї, котру я чесно перехитрив.
Біля "танка" я роздягнувся, вилив воду із берців, наскільки міг викрутив штани та шкарпетки, одягнув все назад (тепер буду із собою обов'язково возити змінний одяг та взуття!), виклав трофей на капоті та сфоткав його на камеру мобільного телефону, розібрав рушницю, упакував все в салон і поїхав додому на Рівне.
По дорозі вирішив завезти качку в батьківський дім рідним тату та брату. Нехай поласують дичиною, котру вони, мабуть, ще й не куштували в житті.
Панове, цей сонячний та по-справжньому осінній день був одним із найчудовіших моментів спілкування з природою в моєму житті! Вельми шкода, що забув взяти із собою фотоапарат. Можна було би зробити море прекрасних фоток... Сподіваюся, на наступні вихідні погода не підведе, і ще вдасться їх наробити.

Немає коментарів:

Дописати коментар