понеділок, 21 жовтня 2013 р.

Вихід на полювання 19-20.10.2013 aka "вік живи, вік учись...

... а все-одно дурнем помреш" /(С)/ :)
На вихідні (серед дня в суботу та зранку в неділю) ходили із синочком на полювання. Вельми раді були, що разом вирвалися на природу і стали свідками справжньої Божої краси (див. кілька клікабельних фоток нижче).
В суботу навіть побачили качку, але про все по-порядку...
Отже, в суботу приїхали до бабусі (кому бабуся, а кому теща :)) в село. Там трохи попрацювали на обійсті і під вечір, близько 16:30-17:00, вискочили "танком" за село в те місце, де я 2 тижні тому "добув" качку.
Поставивши "танк" за кущами, ми із сином почали "на чотирьох точках" підкрадатися до старого русла Горині (при цьому я Андрійка вчив техніці як безшумно підкрадатися: як правильно ставити ногу, які місця вибирати для її постановки на землю, як відхиляти руками гілля, на що звертати увагу і т.п.. Може, знадобиться йому колись :). Власне, пишучи ці рядки мені пригадалися армійські роки, зокрема колишній комендант гарнізону м. Термез, котрий любив жартувати із свого підлеглого, начальника гарнізонної гауптвахти, наступним чином: всім розповідав, що, мовляв "у мєня єсть начгуб, старший лєйтєнант Борзілло. Так он, когда єму за целий дєнь нє удайотся нічєго сп.здіть, бросаєт свою фуражку і к нєй подкрадиваєцца!").
Отож, ми підкралися майже до самої води, обережно виглянули з-за листя та гілок і.. і жодної живності на поверхні води не побачили. Натомість, як і тиждень тому, там стояла браконьєрська сітка :(. Плюнувши зпересердя, ми повернулися і почимчикували в напрямку нового русла Горині - я запропонував синочку подивитися там на боброву стежину та сліди діяльності бобрів (погризені стовбури вільхи та осики). Андрійко з ентузіазмом погодився...
Вийшли на берег нового русла Горині, показав я ту стежину, боброві сліди, а далі ми стояли та милувалися природою. Попутньо розмовляли про всяку всячину. І через, мабуть, хвилин 10 нашої неголосної розмови, напевне, ввірвався терпець у здоровенної жирної дикої качки, котра сиділа в хащах осоки та верболозу, абсолютно невидима в горизонтальній площині, а тепер зірвалася метрів за 15 від нас і, стрімко заклавши віраж, відлетіла в невідомому напрямку (невідомому - бо нам всю видимість закривав високий прибережний чагарник). Ми лише очима встигли її провести та помилуватися нею в польоті :).
Ще одна мені наука - ніколи на полюванні не клацати клювом розслаблятися! Завжди бути уважним і готовим до негайного пострілу! Бо дичина може вискочити, чи вилетіти звідки завгодно. Хоча б навіть із під самих ніг. Кум Толік мене неодноразово про це попереджав, але, як кажуть, доки смажений півень не клюне в одне місце - доти наука не дійде до голови. Тепер знатиму :)

Немає коментарів:

Дописати коментар