"Оце ми сьогодні находилися...!"
/(С) А. Гринчук/
Вчора з кумом Толіком та синочком Андрійком здійснили черговий вихід на полювання. Відразу скажу, що жодної здобичі додому не принесли, але в активі мали:
- усвідомлення Божої краси. Природа настільки радувала око, що просто не вистачає слів для того, щоби описати цю красу. Увесь Божий день, сонячний та теплий (+19-20 градусів тепла, а на сонечку ще більше), різнобарвні метелики, волохата гусінь на дорозі та осіннє щебетання птахів немовби символізували прощальний акорд на завершення теплої пори.
- побачили вісім прекрасних гордих лебедів: двійко сніжно-білих, а шестеро - такого окрасу я ще не бачив у лебедів! Віддалено нагадує перепелів. Зробили кілька фоток з них - трохи пізніше вставлю в цей допис.
- застрелену кумом Толіком качку, яка каменем впала у річку і пливла собі за течією, доки не прибилася до протилежного берега, де її "із особливим цинізмом" привласнив якийсь рибалка. Сказавши на прощання куму: "спасібо Вам. Гарна качка! Я сьогодні уху смачну з неї зварю. Ото повезло так повезло!" З тим і пішов разом із качкою, залишивши нас стояти на протилежному березі із роззявленими ротами :)
- бачили у двох різних місцинах качок. В одному місці - поодиноку качку, в іншому дві зграї: в одній штук 10-12, в другій 2. Але в обох випадках для пострілу було або задалеко, або заважали дерева/кущі.
- бачили косулю. Гарну та полохливу.
- сполохали в зарослях ожинника величезного зайця. Заєць мав дивний (о цій порі року) окрас - ну точно тобі кріль, увесь сірий з білою підшерсткою, а вуха ізсередини білі. Стріляти я міг, але ще не сезон - полювання на зайців заборонене (до речі, сезон полювання на "пушнину" цього року в нашій місцевості відкривається 3-го листопада. Полювання буде дозволено лише по неділях. Ціна - 300 грн. за сезон, тобто до кінця січня 2014 р.). Та й синочок вельми просить "не стріляти зайчиків. Вони й так, бідні, від вовка ховаються" :)
Але про все по-порядку...
В суботу біля 11-00 я виїхав в Суськ. Сам виїхав, бо в Андрійка о 13-00 ще мали бути заняття в хореографічній школі. То я мав по нього з мамою виїхати в Оржів десь біля 16-30, а до Оржева вони мали добратися маршруткою.
Отож, десь в районі 12-00, відразу після прибуття в Суськ, я швиденько зібрався, взяв ствол і пішов за село на старицю, де колись здобув качку. Проте там місця сильно "не нагрів", бо всюди бродили спінінгісти. Не знаю, чи упімали вони щось на блешню, але геть усіх качок розполохали надійно. Тому я сплюнув і повернувся до тещиної хати. Ну і теща зблатувала мене перескочити "по бистрячку" в ліс за опеньками.
Опеньків ми десь години за дві набрали не менше двох відер. А я ще й встиг трохи подрімати в машині при відкритому вікні, гріючись під теплим сонечком (погода була просто шикарна!). З чим і повернулися додому. Потім зустрів Андрійка та Олю в Оржеві, ну і так далі... А! Ще в той вечір я відвіз Олю та Андрія на місцевий став, де за день перед цим приземлилося (вірніше, приводнилося) вісім прекрасних лебедів! То якийсь час помилувалися ними, а потім зробили кілька фоток як самих лебедів, так і себе на їхньому фоні :).
В неділю вранці Андрійко упросив мене взяти його із собою на полювання. Сіли ми втрьох (третім був кум Толік) в "танк" і поїхали в сторону стариць Горині навпроти Оржева. Там відразу розподілили сектори та ділянки, вирішили хто куди йде та й розійшлися.
Ми із сином пішли в сторону широченького плеса. Обережно підкралися до берега і почали виглядати, чи не видно там качок. Качок там не було видно, лише риба періодично скидалася (щука, чи ще якийсь хижак ганяв мальок). Осмілівши, ми підвелися на повен зріст і... за шумом та колами на воді від риби ми й не зауважили поодиноку качку, котра плавала собі попід самим берегом, а зараз блискавично зірвалася і стрімко полетіла в сторону кума на бриючому польоті. Стріляти мені було нІяк, бо заважали дерева.
Я гадав, що кум не упустить цю качку, але таки упустив :). І також навіть не стріляв, бо за його словами: "побачив лише тінь на воді, а коли підвів голову, то качка вже полетіла далі" :)
Після цього випадку скільки ми там не ходили - жодна качка нам вже не трапилася. Тому за деякий час сіли ми в "танк" та й поїхали в протилежний бік, плануючи пройтися вздовж нового русла Горині.
Прибувши на місце, кум прочитав мені черговий інструктаж з прив'язкою до місцевості (куди йти, де ставати, на які сектори звертати особливу увагу, чого очікувати, часові віхи і т.д.), і ми знову розбрелися в різні сторони: кум Толік пішов по низу горба, понад самою річкою, а ми з Андрійком - по верху, понад самим верхнім краєм чагарника. Метрів за 200 вийшли на верхівку горба і там - о, диво! - я побачив прекрасну косулю, котра стояла метрів за 120-150 від нас і уважно дивилася в нашу сторону. Я лише встиг сказати Андрію: "Андрійку, глянь, косуля!", як косуля відразу побігла в зарослі високих бур'янів і щезла з виду. Андрійко навіть не встиг її "зацинкувати".
Ну, поговоривши про косуль та їхню поведінку, ми пішли далі, на точку планованої засідки у випадку, якби кум сполохав і нагнав на нас качок. Йшли і милувалися осінніми пагорбами. Тепло світило сонечко, осінні барви вигравали золотом та багрянцем... Божа краса!
І тут зі сторони кума несподівано пролунало два гучних постріли, і відразу понад річкою знялося дві групи качок: одна - із двох особин, а друга більша - мабуть качок 10-12. Обидві групи розлетілися в різних напрямках і щезли за горизонтом.
Зателефонувавши куму (радіостанції ми із собою не брали, але, бачу, що, зважаючи на характер полювання, наступного разу і аж до кінця сезону полювання вже треба буде їх брати), я довідався, що кум сполохав це стадо качок, шмальнув йому услід, одна качка таки впала в воду і мертва пливе за течією. А кум йде за нею, не випускаючи її з виду і чекаючи, доки течія приб'є здобич до берега...
Після цього ми з Андрійком пройшли ще, мабуть, із кілометр і врешті дійшли до місця, де вже потрібно було сходити з горба/дороги і заглиблюватися в хащі ближче до річки. Ми почали обережно пробиратися через зарослі ожинника і тут несподівано відразу за нашими спинами і трохи правіше (метри за три від нас) щось голосно зашелестіло, затріщало сухе гілля і двома-трьома величезними стрибками вверх на дорогу практично по наших зворотніх слідах вискочив гігантський зайчисько! Він був сірим, ну геть як кріль, а вуха ізсередини та куций хвіст були абсолютно білі, що відразу кидалося у вічі.
Ми обоє із сином вирячили очі і секунди 2-3 тупо спостерігали, як заєць високими стрибками через ожинник вибіг на дорогу, а потім зник у високих сухих польових травах. Синочок нарешті прийшов до тями, розміявся і сказав: "Тату, в мене мало серце зі страху не зупинилося! Так я злякався від несподіванки і від того шуму". Покепкувавши із себе навзаєм ще із хвилину (мовляв, невідомо хто кого більше злякався: заєць нас, чи ми зайця), ми потиху підійшли до річки, вибрали місце для засади і завмерли. Так нерухомо та беззвучно ми простояли (правда, Андрійко сидів на стовбурі поваленого дерева, а я стояв за кущем ліщини) хвилин із 15. Доки не почули далекий голос кума Толіка, котрий помалу наближався до нас.
Кум із кимось перегукувався, ведучи якусь розмову (слів ще не можна було розрізнити). Потім, вже з близька покликав нас і ми з Андрієм, зрозумівши, що в засаді вже робити нІчого, пішли йому назустріч. Зблизившись із кумом, ми й самі побачили качку, котра вверх лапами пливла собі посередині ріки. А ще якогось рибалку, котрий, як і кум, йшов за качкою, але по протилежному березі. Ну і мені чомусь видалося (як потім виявилося - помилково), що кум та той рибалка добре знають один одного.
На повороті ріки качка наблизилася до протилежного берега, звідки той рибалка її підтягнув довгою ліщиновою палкою і витягнув з води. Ну і тут наступив фінал :). Рибалка помилувався застреленою кумом качкою, показав її нам здалеку і сказав: "Прекрасна качка! Спасібо вам. Я з неї чудову уху зварю. От повезло так повезло...". І зник в чагарнику на протилежному березі.
Кілька секунд ми з кумом, немов ті риби, лише роззявляли роти і нерівно дихали. Потім я, першим прийшовши до тями, кілька разів матюкнувся і запитав кума шозахня і хто взагалі цей пінгвін. Кум відповів, що вперше його бачить, і що Бог йому суддя :). Тут, звісно, важко було щось заперечити... і справді - не почнеш же ж шмаляти картеччю, чи кулею вслід тому грабіжнику?!
....
Вибравшись із хащів вверх по горбі на дорогу, ми помалу пішли собі назад, у напрямку до села (вірніше, до "танка", там де ми його покинули). Полювання в той день фактично закінчилося. Всю дорогу нас переслідував когнитивний дисонанс, проте враження від Божої краси, побаченої звірини та спілкування з природою були, звісно, набагато сильніші від легкого жалю за бездарно прос.аною (вже б, здавалося, здобутою!) качкою :)))
P. S. Last minute інформація: відкриття полювання на зайця/лиса/etc в наших угіддях (власник угідь - фірма "Барс") переноситься на один тиждень, і замість неділі 03.11.2013 починається в неділю 10.11.2013. А угіддя УТМР відкриваються для цього виду полювання як і планувалося - 03.11.2013.
В суботу біля 11-00 я виїхав в Суськ. Сам виїхав, бо в Андрійка о 13-00 ще мали бути заняття в хореографічній школі. То я мав по нього з мамою виїхати в Оржів десь біля 16-30, а до Оржева вони мали добратися маршруткою.
Отож, десь в районі 12-00, відразу після прибуття в Суськ, я швиденько зібрався, взяв ствол і пішов за село на старицю, де колись здобув качку. Проте там місця сильно "не нагрів", бо всюди бродили спінінгісти. Не знаю, чи упімали вони щось на блешню, але геть усіх качок розполохали надійно. Тому я сплюнув і повернувся до тещиної хати. Ну і теща зблатувала мене перескочити "по бистрячку" в ліс за опеньками.
Опеньків ми десь години за дві набрали не менше двох відер. А я ще й встиг трохи подрімати в машині при відкритому вікні, гріючись під теплим сонечком (погода була просто шикарна!). З чим і повернулися додому. Потім зустрів Андрійка та Олю в Оржеві, ну і так далі... А! Ще в той вечір я відвіз Олю та Андрія на місцевий став, де за день перед цим приземлилося (вірніше, приводнилося) вісім прекрасних лебедів! То якийсь час помилувалися ними, а потім зробили кілька фоток як самих лебедів, так і себе на їхньому фоні :).
В неділю вранці Андрійко упросив мене взяти його із собою на полювання. Сіли ми втрьох (третім був кум Толік) в "танк" і поїхали в сторону стариць Горині навпроти Оржева. Там відразу розподілили сектори та ділянки, вирішили хто куди йде та й розійшлися.
Ми із сином пішли в сторону широченького плеса. Обережно підкралися до берега і почали виглядати, чи не видно там качок. Качок там не було видно, лише риба періодично скидалася (щука, чи ще якийсь хижак ганяв мальок). Осмілівши, ми підвелися на повен зріст і... за шумом та колами на воді від риби ми й не зауважили поодиноку качку, котра плавала собі попід самим берегом, а зараз блискавично зірвалася і стрімко полетіла в сторону кума на бриючому польоті. Стріляти мені було нІяк, бо заважали дерева.
Я гадав, що кум не упустить цю качку, але таки упустив :). І також навіть не стріляв, бо за його словами: "побачив лише тінь на воді, а коли підвів голову, то качка вже полетіла далі" :)
Після цього випадку скільки ми там не ходили - жодна качка нам вже не трапилася. Тому за деякий час сіли ми в "танк" та й поїхали в протилежний бік, плануючи пройтися вздовж нового русла Горині.
Прибувши на місце, кум прочитав мені черговий інструктаж з прив'язкою до місцевості (куди йти, де ставати, на які сектори звертати особливу увагу, чого очікувати, часові віхи і т.д.), і ми знову розбрелися в різні сторони: кум Толік пішов по низу горба, понад самою річкою, а ми з Андрійком - по верху, понад самим верхнім краєм чагарника. Метрів за 200 вийшли на верхівку горба і там - о, диво! - я побачив прекрасну косулю, котра стояла метрів за 120-150 від нас і уважно дивилася в нашу сторону. Я лише встиг сказати Андрію: "Андрійку, глянь, косуля!", як косуля відразу побігла в зарослі високих бур'янів і щезла з виду. Андрійко навіть не встиг її "зацинкувати".
Ну, поговоривши про косуль та їхню поведінку, ми пішли далі, на точку планованої засідки у випадку, якби кум сполохав і нагнав на нас качок. Йшли і милувалися осінніми пагорбами. Тепло світило сонечко, осінні барви вигравали золотом та багрянцем... Божа краса!
І тут зі сторони кума несподівано пролунало два гучних постріли, і відразу понад річкою знялося дві групи качок: одна - із двох особин, а друга більша - мабуть качок 10-12. Обидві групи розлетілися в різних напрямках і щезли за горизонтом.
Зателефонувавши куму (радіостанції ми із собою не брали, але, бачу, що, зважаючи на характер полювання, наступного разу і аж до кінця сезону полювання вже треба буде їх брати), я довідався, що кум сполохав це стадо качок, шмальнув йому услід, одна качка таки впала в воду і мертва пливе за течією. А кум йде за нею, не випускаючи її з виду і чекаючи, доки течія приб'є здобич до берега...
Після цього ми з Андрійком пройшли ще, мабуть, із кілометр і врешті дійшли до місця, де вже потрібно було сходити з горба/дороги і заглиблюватися в хащі ближче до річки. Ми почали обережно пробиратися через зарослі ожинника і тут несподівано відразу за нашими спинами і трохи правіше (метри за три від нас) щось голосно зашелестіло, затріщало сухе гілля і двома-трьома величезними стрибками вверх на дорогу практично по наших зворотніх слідах вискочив гігантський зайчисько! Він був сірим, ну геть як кріль, а вуха ізсередини та куций хвіст були абсолютно білі, що відразу кидалося у вічі.
Ми обоє із сином вирячили очі і секунди 2-3 тупо спостерігали, як заєць високими стрибками через ожинник вибіг на дорогу, а потім зник у високих сухих польових травах. Синочок нарешті прийшов до тями, розміявся і сказав: "Тату, в мене мало серце зі страху не зупинилося! Так я злякався від несподіванки і від того шуму". Покепкувавши із себе навзаєм ще із хвилину (мовляв, невідомо хто кого більше злякався: заєць нас, чи ми зайця), ми потиху підійшли до річки, вибрали місце для засади і завмерли. Так нерухомо та беззвучно ми простояли (правда, Андрійко сидів на стовбурі поваленого дерева, а я стояв за кущем ліщини) хвилин із 15. Доки не почули далекий голос кума Толіка, котрий помалу наближався до нас.
Кум із кимось перегукувався, ведучи якусь розмову (слів ще не можна було розрізнити). Потім, вже з близька покликав нас і ми з Андрієм, зрозумівши, що в засаді вже робити нІчого, пішли йому назустріч. Зблизившись із кумом, ми й самі побачили качку, котра вверх лапами пливла собі посередині ріки. А ще якогось рибалку, котрий, як і кум, йшов за качкою, але по протилежному березі. Ну і мені чомусь видалося (як потім виявилося - помилково), що кум та той рибалка добре знають один одного.
На повороті ріки качка наблизилася до протилежного берега, звідки той рибалка її підтягнув довгою ліщиновою палкою і витягнув з води. Ну і тут наступив фінал :). Рибалка помилувався застреленою кумом качкою, показав її нам здалеку і сказав: "Прекрасна качка! Спасібо вам. Я з неї чудову уху зварю. От повезло так повезло...". І зник в чагарнику на протилежному березі.
Кілька секунд ми з кумом, немов ті риби, лише роззявляли роти і нерівно дихали. Потім я, першим прийшовши до тями, кілька разів матюкнувся і запитав кума шозахня і хто взагалі цей пінгвін. Кум відповів, що вперше його бачить, і що Бог йому суддя :). Тут, звісно, важко було щось заперечити... і справді - не почнеш же ж шмаляти картеччю, чи кулею вслід тому грабіжнику?!
....
Вибравшись із хащів вверх по горбі на дорогу, ми помалу пішли собі назад, у напрямку до села (вірніше, до "танка", там де ми його покинули). Полювання в той день фактично закінчилося. Всю дорогу нас переслідував когнитивний дисонанс, проте враження від Божої краси, побаченої звірини та спілкування з природою були, звісно, набагато сильніші від легкого жалю за бездарно прос.аною (вже б, здавалося, здобутою!) качкою :)))
P. S. Last minute інформація: відкриття полювання на зайця/лиса/etc в наших угіддях (власник угідь - фірма "Барс") переноситься на один тиждень, і замість неділі 03.11.2013 починається в неділю 10.11.2013. А угіддя УТМР відкриваються для цього виду полювання як і планувалося - 03.11.2013.
Немає коментарів:
Дописати коментар